Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Меліра кивнула, її погляд став серйознішим.

— Саме так. Кожне твоє рішення залишає слід. Темрява відгукується на волю свого Судді, але вона також слідкує за тим, як ти використовуєш цю силу. Якщо ти порушиш баланс, наслідки можуть бути жахливими — не лише для тебе, але й для всього світу.

Еріон знову замовк, відчуваючи, як важкість нової відповідальності нависла над ним. Але одночасно він відчував і дивну впевненість — тепер він мав силу, яка могла змінити все, якщо використати її правильно.

— Гаразд, — нарешті сказав він, вдихнувши на повні груди. — Дякую за пояснення, Меліро. Це… багато до чого треба звикнути, але я зроблю все, щоб виправдати цю роль.

Меліра знову ледь усміхнулася, її голос став теплішим:

— Я впевнена, ти впораєшся. Ми всі тут для того, щоб допомогти тобі. Просто скажи, чого ти хочеш, і темрява відповість.

Еріон задумливо кивнув, переварюючи слова Меліри. Він уважно вдивлявся у її срібні очі, які здавалося, ховали відповіді на всі запитання. Однак одне з них залишалося для нього надзвичайно важливим, і він вирішив не відкладати його.

— Меліро, а що щодо об’єднання артефактів? — запитав він, нахилившись трохи ближче до неї. — Якщо мені вдасться зібрати всі п’ять артефактів і об’єднати їх, чи збережуться ці зв’язки? Чи ви й далі залишатиметеся підкореними мені, як і тіні? Чи це змінить усе?

Меліра на мить замислилася. Її обличчя залишалося спокійним, але в погляді з’явилося щось, ніби відлуння давніх роздумів.

— Це питання непросте, — почала вона. — Історія, яку ти знаєш, говорить, що артефакти ніколи не були призначені для того, щоб бути зібраними в одних руках. Це не було передбачено з початку часів. Кожен артефакт мав служити своїй меті, кожен володар мав свою роль.

Вона зробила крок уперед, її срібне волосся плавно коливалося, наче тіні, що її оточували.

— Але, Еріоне, ти вже змінив правила. Ти став Суддею темряви, пройшов випробування і взяв на себе відповідальність, яка мала би лягти лише на одного володаря. Тінеріз уже визнав тебе своїм, і це незворотньо. Навіть якщо ти збереш усі артефакти, твій зв’язок із ним залишиться незмінним. А разом із цим і ми залишимося з тобою.

Еріон злегка нахмурився, його погляд заглибився в полум’я каміну.

— Тобто ти впевнена, що ви не відійдете від мене навіть після об’єднання артефактів? — уточнив він.

Меліра трохи нахилила голову, її усмішка стала трохи теплішою.

— Я впевнена, — відповіла вона. — Ти став володарем темряви через силу і волю. І навіть якщо ти підеш шляхом, який ніхто не проходив раніше, наш зв’язок залишиться. Темрява визнає тих, хто пройшов її випробування, і не відступає від своїх вибраних.

Еріон відчув, як хвиля полегшення накотилася на нього, хоча в його свідомості залишалися сумніви.

— Добре, — тихо сказав він, підвівши на неї погляд. — Це означає, що я можу рухатися далі. Але якщо з’являться якісь наслідки, про які ти ще не знаєш…

— Ми будемо поруч, — перебила його Меліра м’яко, але твердо. — Це більше не лише твій шлях, Еріоне. Ти ведеш нас, але й ми будемо підтримувати тебе. Завжди.

Її слова прозвучали так, ніби це була обіцянка, яку вона дала ще до того, як він сам це зрозумів.

Еріон, замислившись на мить, подякував Мелірі за її пояснення.

— Твої слова багато прояснюють, і я вдячний за те, що ти допомагаєш мені зрозуміти все це, — сказав він, опустивши голос. Але раптом у його свідомості спливла ще одна картина з минулого. Він злегка нахмурився, пригадуючи той день у маєтку Моракса. — Але є ще щось, що я хотів би запитати.

Меліра підняла голову, уважно дивлячись на нього.

— Що саме, володарю?

Еріон провів рукою по обличчю, згадуючи ту напружену мить.

— У певний момент я побачив істоту, яка прийняла вигляд Моракса. Вона говорила його голосом, діяла, як він, і, на перший погляд, здавалася ідеальною копією. Але коли ця істота взяла до рук Тінеріз, усе миттєво змінилося. Її маска зірвалася, і я побачив її справжній вигляд… це було щось спотворене, огидне. І як тільки це сталося, Тінеріз немов поглинув її.

Еріон замовк, намагаючись знайти потрібні слова, а потім додав:

— Що це була за істота? Чому вона змогла так легко обдурити інших, але не мене і не Тінеріз?

Меліра уважно вислухала його, її обличчя залишалося спокійним, хоча у погляді блиснула тінь знання.

— Такі істоти — це те, у що перетворюються колишні служителі темряви, які обрали хибний шлях. Коли хтось із служителів вирішує використати темряву для своїх власних цілей, нехтуючи її природою, вона відкидає їх.

Еріон нахмурився, вдивляючись у її обличчя.

— Тобто вони колись служили темряві, як ви? — уточнив він.

Меліра кивнула.

— Так. Але темрява — це сила, яка потребує рівноваги. Якщо хтось її зраджує, вона позбавляє їх своєї прихильності. Вони втрачають усе, що робило їх частиною цієї сили, і залишаються лише оболонкою, здатною імітувати чужий вигляд, але без жодної сутності.