Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Еріон задумливо провів рукою по підборіддю.

— Але чому Тінеріз так реагує на них? Він буквально знищив ту істоту, поглинув її.

Меліра на мить задумалася, а потім відповіла:

— Тінеріз — це не просто меч. Він є частиною темряви, провідником її волі. Його завдання — зберігати баланс і очищати її від загроз. Коли ця істота доторкнулася до Тінеріза, він одразу побачив її справжню сутність. Вона була порожньою, позбавленою підтримки темряви, але все ще намагалася скористатися її силою. Меч відповів, як і мав, — він знищив загрозу.

Еріон схрестив руки на грудях, вдивляючись у полум’я каміну.

— Отже, це була не просто випадковість. Це доля тих, хто зрадив темряву.

— Саме так, — підтвердила Меліра. — І тепер, коли ти є володарем Тінеріза, його воля пов’язана з тобою. Ти маєш право вирішувати, хто гідний залишатися частиною темряви, а хто ні. Але пам’ятай: кожне твоє рішення впливає на баланс.

Еріон уважно вдивлявся в її срібні очі, обмірковуючи почуте.

— Отже, вони — це те, у що перетворюються ті, хто намагався використати темряву заради власної вигоди, і тепер платять ціну?

— Так, — відповіла Меліра. — Їхня природа спотворена, але це їхній вибір, і темрява не прощає таких рішень.

Еріон мовчав кілька секунд, а потім кивнув, глибоко вдихаючи.

— Дякую, Меліро. Твої слова багато що прояснили.

Меліра злегка усміхнулася, її обличчя випромінювало спокій і підтримку.

Еріон опустився в крісло біля каміна, дивлячись на полум’я, яке тихо мерехтіло синюватим світлом. Він ненадовго замовк, збираючи думки. Слова Меліри звучали правдиво й змістовно, але в нього залишалося відчуття, що є ще багато чого, чого він не знає. І одне питання продовжувало крутитися в його голові.

— Меліро, — нарешті почав він, піднімаючи на неї погляд. — Я хотів би запитати про вас… тебе, Арену, Ксарія. Про те, як ви живете.

Вона, здається, не очікувала такого запитання. Її срібні очі трохи звузилися, і в них з’явився ледь помітний відтінок цікавості.

— Про нас? — повторила вона, і на її обличчі з’явилася легка усмішка. — Що саме ти хочеш дізнатися, Еріоне?

Він злегка знизав плечима, обмірковуючи відповідь.

— Я не можу позбутися думки, що служителі темряви можуть так виглядати, як ви. Коли я уявляв тих, хто відданий цій силі, то думав про щось інше… щось більш суворе, можливо, навіть зловісне. А потім я побачив вас, і тепер не можу зрозуміти. Як ви живете? Як це було до того, як я з’явився тут?

Меліра підійшла ближче, і її погляд став м’якшим, ніби вона оцінювала, наскільки чесно можна відповісти на це питання.

— Наше життя… дуже відрізняється від того, що ти можеш уявити, — почала вона. — Ми — частина темряви, але це не означає, що ми живемо в її повному обіймі. Ми — слуги, так, але ми також залишаємося тими, ким були раніше. Людьми.

Еріон підняв брову, і вона продовжила:

— До того, як ти прийшов, ми жили тут, у святилищі. Наше завдання полягало в тому, щоб охороняти його, підтримувати рівновагу й готуватися до появи нового Судді. Але наше життя було не лише служінням. Ми могли ходити до світу людей, взаємодіяти з ними, але завжди зберігали таємницю про те, хто ми є насправді.

Вона на мить замовкла, її голос став більш задумливим.

— У кожного з нас є минуле, Еріоне. До того, як ми стали частиною темряви, ми були звичайними людьми. Я, наприклад, була музиканткою в одному з найбільших міст королівства. Я любила співати й грати на лютні. Але один день усе змінив. Темрява вибрала мене, і я прийняла її.

Еріон дивився на неї, захоплений її словами.

— І що це змінило? — тихо запитав він.

Меліра усміхнулася, її погляд затуманився.

— Багато чого. Я стала частиною сили, яку не до кінця розуміла. Але водночас я отримала нову мету. Тепер я не просто жила для себе, а стала частиною чогось більшого. Це важко пояснити, але відтоді я вже не була тією жінкою, якою була раніше.

Еріон кивнув, а потім додав:

— А що щодо Арени і Ксарія? Вони теж колись були звичайними людьми?

Меліра злегка кивнула, її усмішка стала ледь помітною.

— Так. Кожен із нас має свою історію. Арена була воїном, яка загинула у бою, але її душа була врятована темрявою. Ксарій… він був ученим, який намагався розкрити таємниці світу. Його пошуки привели його сюди, і він став частиною святилища. Усі ми різні, але нас об’єднує служіння темряві.

Еріон задумався над її словами, вдивляючись у синє полум’я. Він ніколи б не подумав, що ті, хто служить темряві, могли колись бути звичайними людьми з їхніми мріями, пристрастями й помилками. Тепер він бачив їх зовсім інакше.

— Це все… значно складніше, ніж я думав, — сказав він, підводячи погляд на Меліру. — Дякую, що поділилася цим.

Меліра схилила голову в знак згоди, її срібні очі на мить блиснули.

— Ти тепер наш володар, Еріоне. І я завжди готова відповісти на твої запитання. Темрява — це не лише тінь. Це історії, це життя, це вибір. І тепер ти є його частиною.