Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Пайпер.– покликала Калерія, пильно глянувши на дівчину. Її тон був спокійним, проте погляд змусив Пайпер замовкнути, повернувши голову.

– Нам потрібно пройти це місце.– повідомила Дженніфер.– Якщо воно допоможе нам пізнати себе... чому б ні.

–Мне б твою впевненість.– зітхнула Есме.–Я вже втомилася йти.

Джилана закотила очі.

–Ми тільки прийшли, а вона вже втомилася.

–Ей, не груби мені!

–Припиніть.– сказала Ельга, від звуку її голосу затремтіли дерева поруч.

–Ми не можемо просто переміститися? – запитала Джилана.

–Ні. Нас побачили лісові жителі й німфи. Нас звідси не випустять, ні з телепортацією, ні пішки.– відповіла Ельга.

Вони продовжували йти полем кілька хвилин, перш ніж їхні ноги не торкнулися білого піску. Пляж був незвичайним, берегів на ньому не було, не було й лінії горизонту. Товща води була схожа на гладку дзеркальну поверхню, жодного натяку на вітерець, що здіймає легкі хвилі. Прямо у воді росли чотири товстих старих дерева з пожовклим листям. Найджел задумався, як дерево може рости з корінням глибоко під водою, для нього це здавалося неприродним. З іншого боку, вони в магічному лісі, напевно, тут свої правила.

–Допоможіть! – почулося луною.

Голос лунав звідусіль одночасно.

–Там! – крикнула Калерія. –Там дитина!

Над рівною поверхнею води, десь за милю від магів, що стояли, з'явилася маленька фігурка, яка раз у раз пірнала і піднімалася з води, голосно хапаючи повітря. Найджел уже зібрався стрибнути, щоб витягнути хлопчика, але Нік зупинив його.

–Ти не зумієш. Це Море Зречення. Той, хто увійде в нього, не виходить назад.

–Чому?

–Воно застигає, варто комусь увійти в нього. Гляньте, вода вже не рябить, варто комусь із нас зробити крок усередину, вода перетвориться на камінь.

Почувся плескіт води, на тонкій смужці піску лежала снігова накидка і меч.

–Ельго, ні! – крикнув Пітер.

–О, боги. Себе ж погубить!– кричала, взявшись за голову Калерія.

–Вона може не повернутися і зовсім. Якщо море застигне з нею всередині, вона не врятується. –сказав Нік.

Ельга швидко пливла до хлопчика, вона пірнула, пропливла під водою і виринула далі. Добравшись до хлопчика, вона взяла його за плече і вибралася на стовбур дерева, щоб відновити дихання. Вона торкнулася рукою води, і та застигла товстим льодом. Ельга допомогла хлопцеві встати на стежку і пройти до інших. Калерія зустріла його, коли хлопець підійшов до неї, вона накинула на нього свою накидку.

–Спасибі вам, міс...– сказав хлопчик, тремтячи.

–Як тебе звати? – запитала вона.

–Браан.

–Давно ти тут, Браане?

–Відтоді, як злякався врятувати потопаючого, Німфи зробили мене самого потопаючим. Уперше за десятки років, той, хто поліз мене рятувати, вижив.

Вони переглянулися, так от, що трапляється з тими, хто боїться небезпеки – вони стають її частиною. Ельга йшла повільніше, весь час поглядаючи на дно.

–Щось не так.– насупився Пітер.– Може, її перенести?

–Телепортація не працює, поки ми всередині випробування Німф.– похитав головою Нік.

Ельга уважно заглядала у воду, продовжуючи йти, а потім раптово пролунав тріск і вона зникла під кіркою льоду.

– Ельго! – кинулася Калерія.

На мить Ельга виринула, а потім щось знову потягнуло її вниз. Борсаючись у воді, вона то показувалася, то знову зникала. Потім відбувся яскравий спалах. Усю водойму почав сковувати товстий лід.

–Лягайте, швидко! – скомандував Нік, закривши собою Дженніфер і Калерію. Гучний скрегіт і хрускіт пролунав усюди, відбиваючись луною. Лід тріснув і розлетівся на частини. Дерева, що росли в центрі, потонули і весь берег зник. Ельга стояла поруч із друзями, краплі води, замерзнувши на її обличчі, волоссі та одязі, падали на землю дзвінким звуком. Маги знову опинилися посеред лісу, ніби пляжу не було й зовсім.

–Як тобі вдалося? – запитав Нік, ошелешено дивлячись на Ельгу.

Дженніфер міцно обійняла її, накинувши снігову накидку на її плечі.

–Сама не знаю.– відповіла Ельга, вона глянула на Браана.–Де ти живеш?

–За дикою папороттю є хатинка, в ній я жив із молодшою сестрою.

Вони провели хлопчика за ріг дерева. Виднілася стежка, біля якої маячив вихід із лісу. Він був дуже спокусливим, Найджел швидко змінив свою думку про ліс, так він був яскравішим за похмурий, але від того був ще підступнішим. Входячи в Похмурий ліс, він одразу розумів, що на нього чатують небезпеки. А цьому ж, неможливо повірити, що за красивою обкладинкою таїться така небезпека. Вони вже прямували до шляху відходу з лісу, коли Браан закричав. Побігши на крик, вони побачили, що будинок хлопчика повністю горів. Найджел перевів погляд на вихід і спіймав себе на думці, що всерйоз замислювався про те, щоб покинути хлопчика і його палаючий будинок та скоріше вибратися. Відігнавши від себе ці думки, він підійшов ближче до Браана.