Читати книгу - "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу, Олександр Дюлович Гаврош"

Він вирішив діяти. Незважаючи на пізню годину, мадам Бухенбах ще була в цирку.

– Пані Бухенбах, – вкрадливо почав карлик. – Беня зникла!

– Як це зникла? – пані Аделія після зустрічі з Президентом все ще перебувала у піднесеному настрої. – Певно, дурна мавпа сховалася.

– Судячи з усього, йдеться про викрадення, – наполягав Піня. – У моєму вагончику все догори дригом.

– Але хто це зробив? – мадам Бухенбах стала уважнішою.

– Я бачив неподалік Івана Силу. Він щось поспішно ніс у руках, – карлик вирішив обійтися без натяків.

Мадам зрозуміла, куди хилить горбун. Сила ставав головною зіркою її цирку, і безпідставні підозри такого нікчеми, як цей карлик, почали її дратувати.

– Я не маю жодних підстав не довіряти Іванові. Зрештою, ми його зараз покличемо і про все розпитаємо.

Карлик знітився. Залишався останній аргумент.

– А чи знає пані Аделія, що Сила вже сидів у в’язниці? – перейшов він у наступ. – І карна справа проти нього досі не закрита.

Усе! Досить! Мадам Бухенбах аж кипіла.

– Маленька потворо! – просичала вона. – Я знаю все, бо вносила за Івана заставу. Але якщо ти, підла твоя душко, – вона заліпила карлику гучного ляпаса, – ще хоч раз розпускатимеш плітки…

Тепер ляпаса горбун отримав з іншого боку.

– Тоді скуштуєш ось цього! – показала вона Піні батога. – А тепер геть звідси, і щоб я бачила тебе тільки під час виступів!

Карлик, задкуючи, вилетів з вагончика директриси, але перечепився через поріг і з розгону розтягнувся в калюжі.

Болото змішалося на його обличчі зі сльозами безсилля.

– Клянуся, – повернув він голову в бік Іванового вагончика. – Ти за все це відповіси!

Мадам Бухенбах хряснула дверима. Вона мала свої причини для лютування. Після візиту Президента і розмови з його помічником справа проти Івана Сили була закрита. Сьогодні вона одержала свої 50 тисяч назад, але тримала це в глибокій таємниці. По-перше, заставою вона прив’язувала Івана Силу до свого цирку. А по-друге, гроші зайвими ніколи не бувають. І тут цей дурний карлик мало все не зіпсував. «Треба бути обережнішою», – зробила висновок мадам і налила собі шампанського.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ,

У ЯКОМУ ІВАН СИЛА ЗБИРАЄТЬСЯ ЗА КОРДОН

Цирк «Бухенбах» виїжджав на гастролі. Та ще й які! По всій Європі! Шапіто розбирали, носили туди-сюди речі, щось вантажили, складали. Всі були у тому радісно-збудженому настрої, коли попереду – довга і захоплююча подорож.

Мавпочка тепер жила з хлопцями, і від цього у їхньому вагончику стало ще веселіше. Карлик з Іваном принципово не вітався і не розмовляв. Він часто сидів на самоті й про щось думав, ворушачи товстими губами.

Перед від’їздом Піня зустрівся з агентом Фіксою і був розчарований, дізнавшись, що карної справи проти Івана Сили більше не існує.

– Але ти не бійся! – Фікса блиснув золотими зубами. – Я буду завжди поруч. Таємна поліція посилає мене за кордон. Ось там ми й проведемо нашу спецоперацію, – він підняв кухоль з пивом. – За зустріч у Баварії!

Піня промовчав. Він уже давно зрозумів, що покладатись треба виключно на себе. Тому вдень і вночі карлик міркував над помстою.

Іван допомагав дівчатам пакуватися.

– Хто це? – запитав він, беручи до рук старе фото в рамочці.

– Мої батьки, – посміхнулася Мілка.

– Вони теж циркачі? – Іван розглядав їхні яскраві костюми

– Так, – відповіла танцівниця.

– А чому тоді вони не з нами? – Іван уважно глянув на дівчину. Але та раптом знітилася, прикусила губку і вибігла.

– Ти чого! – насунулася на нього Рената. – Ти що, хіба не знаєш?

Іван зрозумів, що ненароком ляпнув якусь дурницю.

– Мілчині батьки виступали в нашому цирку ще до нас із братом. Вони були відомими повітряними гімнастами. Але трапилося нещастя…

Рената замовкла.

– Що сталося? – стривожився Іван.

– Мама Мілки погано почувалася, але все одно піднялася під купол цирку. Посеред номера їй стало зовсім зле. Тато спробував її врятувати, але й сам зірвався з висоти.

Тепер мовчав Іван.

– Це сталося на очах у Мілки. Вони ж виступали разом, – Рената важко зітхнула. – 3 того часу Мілка зненавиділа висоту. І навіть наші виступи з братом ніколи не дивиться.

– Я піду попрошу пробачення, – Іван повільно встав і вийшов.

Мілка стояла під деревом із заплющеними очима. Він взяв її за руку.

– Мілко! – тихенько покликав її парубійко.

Дівчина винувато посміхнулася.

– Я не серджуся. Просто знову все пережила.

В її великих блакитних очах зблиснула сльоза.

– Я більше ніколи тебе не ображатиму! – твердо промовив він. – І не дозволю це зробити нікому! От побачиш!

– Ну ви подивіться на них! – почувся за їхньою спиною іронічний голос Міхи. – Я гарую, мов віл, а вони воркочуть, як голуби!

Голий насмішкувато дивився на парочку.

– Не вистачає тільки весільного букета і фати для нареченої.

Мілка почервоніла і побігла у вагончик.

– Ех, Міхо! – з жалем промовив Іван. – Ти, як завжди, невчасно.

– О, старий, я бачу, ти серйозно влип, – Голий посміхався на всі тридцять два. – Послухай розумну пораду: не поспішай, бо невідомо, де ліпше. Дурне діло – не хитре! – з виглядом неабикого знавця по-блатному сплюнув він на землю.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ,

У ЯКОМУ МАДАМ БУХЕНБАХ ДОБИВАЄТЬСЯ СВОГО ЛИШЕ НАПОЛОВИНУ

– Смертельний номер! – оголосив сяючий Пандорський, і промінь прожектора вихопив Івана Силу, який неквапливо прямував до центру арени.

Позаду нього Фандіго і Міха тягли кам’яну брилу. Згодом вони принесли й два великі молоти.

Публіка нетерпляче совалася.

– Ну що в цьому такого? Розтовчуть брилу молотами. Ха! Та це всі робітники можуть!

Пандорський викликав на манеж двох добровольців. Іван потис їм руки і вручив по кувалді. По цирку пробігся смішок. Тут Іван ліг на землю, а брилу звалив собі на груди. Пандорський повідомив, що вони повинні її розтовкти.

Зала зойкнула, а найбільш нетерплячі навіть повставали. Перший удар був несміливий і глухо відбився в серцях сотень глядачів. Бачачи, що Іван посміхається, здоровані почали бити сильніше, а то й з усієї сили. Аж на третьому десятку ударів камінь розсипався.

Іван встав, обтрусився і підняв догори руки. В цирку коїлося щось неймовірне. Свист, крики, ґвалт, тупотіння!

Аделія Бухенбах, щаслива, спостерігала за цим із-за куліс, коли до неї підбіг захеканий панок у капелюсі: «Мадам, ми пропонуємо вашому Силі завтра поборотися з найсильнішою людиною Баварії. Гонорар – найвищий із можливих. Окрім того, ваш цирк здобуде чудову рекламу».

Мадам Бухенбах запросила гостя обговорити ділову пропозицію до свого вагончика. Через 15 хвилин вони, обоє задоволені, вийшли. Залишалося останнє: переконати Івана Силу.

Увечері мадам поправила зачіску, намастила тіло найкращими парфумами, одягнула сукню з глибоким декольте