Читати книгу - "Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута"

Розділ №7. Маніячити маніяка

Шум проривався крізь пелену сну, невблаганно витягуючи на цей світ. Під щокою безликим холодом відчувалася потріскана шкіра старенького дивану, замість теплого плеча Рейна. Схоже, втрачати мені з самого ранку вже не було чого, тому я розплющила очі й стала розглядати нервового Джері. На моє здивування, він був одягнений у вчорашній костюм, розпатланий більше ніж зазвичай, і шукав щось у місцевій бібліотеці. Не те щоб це було рідкісним явищем, але зазвичай книги в його долонях знаходились виключно тоді, коли він ловив їх перед своїм носом.

— Що ти шукаєш? — сонно пробуркотіла, воскрешаючи себе з того світу. Виходило погано.

— О! Фіалко, ти вже прокинулась! — зрадів перевертень, сідаючи напроти мене й допитливо поглядаючи на мою розпатлану гульку на голові. — Треба твоя допомога.

— Що сталося? — насторожено перепитала, протираючи очі. Хотілося вірити, що він був таким занепокоєним через справу, але я ще не настільки втратила дах, щоб повірити в таку нісенітницю...

— Ароу втратила пам'ять, — випалив чоловік, підтверджуючи мої гірші здогадки. —  Якийсь менталіст вже другий раз потоптався в її голові. І якщо старі спогади містер Чайлдс ще зміг повернути, то нові повернулися лише малими шматками.

— Джері... — примружилась від усвідомлення підстави...

Аж занадто вчасно ця циркачка втратила спогади. Це було чудовим способом замести сліди після злочину. І мовчати про це я аж ніяк не змогла. Тому довелося почати все з самого початку, послідовно викладаючи факт за фактом, ніби для дитини наводячи аргументи. Але Джері, як і всі малі діти, не відрізнявся особливим терпінням та розумом. Те, що він не вірив моїм словам читалося на його обличчі настільки ясно, що в якийсь момент я просто швидко обірвала потік аргументів та здалася.  

— Все одно не сходиться, Фіалко, — продовжував відпиратися Джері, ніби був добрячим таким бараном, а не чорною пантерою. —  Сьогодні вівторок. А пам'ять вона втратила ще в суботу увечері, коли ми зловили Сноу. Як би вона тягнула ту вашу статую через весь парк та ще й навіть не знаючи для чого це робити?

— Це ти мені скажи, Джері, наскільки  добре ви знайомі, що ти її так захищаєш? — не втрималась і стала свердлити його поглядом. — Я не проти ваших стосунків, але мертві не брешуть, Джері. Твоя Ароу була на місці злочину і вистрілила в Ейру дротиком. Ідентифікувати його буде досить просто. По Вайленсі не так багато хто стріляє з арбалета. Мені потрібно щось надійніше ніж "моє серце їй вірить!".

— Фіалко...звідки у мене серце, якщо навіть совісті немає? — сміявся перевертень, змушуючи мене подумки уявляти, як в нього летить черговий Кодекс. Допомагало так собі, але всяко краще ніж вбити на місці. — Просто повір мені, вона не змогла б когось вбити.

— Я хочу тобі повірити. Але поки в мене на руках лише беззаперечні свідчення духа проти твоїх особистих вражень. І я нічого з цим не зможу зробити, аж доки ти не приведеш її у відділок. Якщо вона дійсно втратила пам'ять в той день, то на її рахунку буде мінус один труп. Але щоб довести невинність треба буде повернути їй пам'ять та знайти свідків.

— Де б нам ще знайти їх... — задумався нахаба, розлягаючись поруч на дивані, як котисько. — Я вчора весь цирк обходив, але ніхто нічого не бачив. Ароу просто сказала старому Рему, що йде провітритись, зникла на сорок хвилин і опинилася коло парку, де розташований цирк. Там, налякано телефонує на швидкий набір першій же людині списку та натрапляє на  Чайлдса, який вже повертає їй частину спогадів.

— Тобі не здається, що якось все занадто гладко? — поцікавилась, уявляючи цю картинку. — Нехай менталіст дійсно попрацював над нею. Навіщо йому було доводити її до місця, де її б точно хтось впізнав? Це виглядає так, ніби вони працювали в парі й він захотів створити їй алібі.

— Вона жертва, Фіалко, — заперечував перевертень, як баран відмовляючись визнавати очевидне. 

— Твоїх залицянь? — скептично здійняла брову, але замість самовпевненого виразу обличчя побачила підтиснуті губи. — Джері...?

— Що? — буркнув він у відповідь, ані краплі не відчуваючи каяття.

— Ти маніячив нашого маніяка...? — шоковано видихнула, впевнюючись з кожною секундою у вірності свого припущення. — І як довго вона тебе відшивала перш ніж ви зійшлись?

— Ми не зійшлись, — фиркнув цей безсовісний, а я ще більше на нього витріщилась. — У нас мало бути перше побачення в той вечір, коли ми впіймали Сноу. Але, як ти пам'ятаєш, я був не в тому стані. Тому перенесли на вчорашній день.

— І вона...по дивному збігу обставин втратила пам'ять... — продовжила цю цікаву історію їхніх стосунків. — Навіть не знаю, що імовірніше... Що вона від тебе так рятувалася і вирішила стерти собі пам'ять. Чи що це хитрий план зі створення алібі,  якому ти заважаєш всіма силами. Чи може світ почув мої молитви та вирішив влаштувати тобі кармічний відкат.

— Не смішно, Фіалко. Ти хоч уявляєш як було важко відпроситись у Санктуса? — завівся Джері, закочуючи очі, як кіт. —  Хоча бог з тим Санктусом. Мені Рейн ці два недопобачення згадуватиме стільки часу, що останні залишки мізків виб'є своїми розумними книжками. Хоч би раз романчиком кинув!

— А тобі принципово якими книжками він тобі по голові б'є? — аж розсміялася від праведного обурення. — Щоб цей розум тобі передавався контактним шляхом, тобі треба їх читати. Чи ти думаєш, ніби знання тобі переб'ються з дванадцятим шрифтом Таймса? Всмокчуться через синяки з кров'ю?

— Якби ж то...! Я б тоді став генієм! А так...

— А так ти просто маніяк, — констатувала факт. — Раз ти настільки впевнений у своїй Ароу — влаштуй їй екскурсію по відділку, та прихопи з собою її арбалет. Як тільки ми підтвердимо, що постріл був не з нього — ганятимеш на свої побачення знову.

— Та Рейн не відпустить...

— Я домовлюсь.

Джері перевів на мене самовпевнений погляд та ледь кивнув, ніби ця думка вже дозріла в його голові. І хоча я бачила, що йому це не подобається, але він розумів, що іншого виходу не було.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍