Читати книгу - "Сни Морфея , Tалі Птах"

Крейк на хвильку розгублено завмер.

— Щоб сніг не задував, — все ж таки відповів він, — Сідай і пий.

Скелет сів на пухнасту подушку прямо на підлозі біля вогнища, поруч було місце для Ореста. Пілігрим слухняно сів і прийняв кухоль з білою рідиною. На запах вона була ще гірше, ніж на вигляд. 

— Пий, воно для кісток корисно, — сказав Крейк і вилив горнятко на голову і особливу увагу приділив шиї, точніше шийним хребцям, які рипіли і хрустіли, коли той повертав голову. 

— Авжеж, — промовив Орест і поклав горнятко на підлогу, відсунувши її, сказав, — Дякую, але мені не можна їсти у чужих людях. 

Крейк пожав плечима, він підсунув собі кухлик. Опустивши в рідину недавно постраждалі пальці, скелет дивився на вогонь. Власне, як і Орест.

Коли страху стало менше він перевів погляд на череп. Орест мало що знав про скелети. Але точно знав, що говорити їм не пристало. Так як і рухатись, за умовою, що поверх немає м’язів і  шкіри. Проте чомусь це не розповсюджувалось на Крейка. Його щелепа була виразливою і здавалась міцною, а зуби здоровими, рівними. Ділянки, які регулярно поливались смердючою білою рідиною, виглядали білішими і трохи блистіли.  

— Що? Невже ніколи скелет не бачив? — різко повернувшись і клацаючи кістками, спитав Крейк.

— Ні, — відповів Орест і сором’язливо відвів погляд. 

— В тебе він майже такий самий, тільки трохи менший, —  запевнив скелет.

— А в тебе було... ну, оце... тіло? 

— Хах! Ти не на своїй Землі. Тут всім заправляє Морфей. Таким він мене створив. На відміну від тебе, мене ніхто не народжував. Я вже створений таким давним-давно. 

— В тебе нема мами і тата?

— А в тебе є? — буркнув Крейк і відвернувся до вогню.

Орест відчув смуток і ще щось пекуче і неприємне. Воно надходило десь з глибини скелета. Хлопчик розгублено дивився на Крейка вологими очима. Повільно, ніби пробуючи, він підсунувся ближче до поводаря і, тремтячи, погладив того по руці.

— Тобі час додому, на сьогодні досить, — раптом сказав Крейк і підвівся, — Трофей не забудь, чи як ви то називаєте. Я проведу.

Пілігрим ще й досі тримав в руках квітку, в якій спала кумедна лялечка.

— Вона не прокинулась, — прошепотів Орест і погладив її пальчиком.

— Вона мертва, — спокійно відповів Крейк і вийшов з печери.

Орест схвильовано побіг за ним.

— Чого вона померла? — жалібно спитав хлопчик.

— Бо я квітку зірвав, а вони від землі харчуються. 

— Не треба було зривати! — насупився Орест, стиснувши кулачки.

— Тобі час, ступай під арку.

Орест дуже не хотів цього робити, проте сильні руки Крейка його підштовхнули до неї.