Читати книгу - "СапфІр, Arachne "

Еліза, трохи насупившись, подумала про те, що серед цих людей можуть бути ті, кого вона давно підозрювала в нелояльності до брата. Їхнє розслідування ставало для неї чимось набагато більшим, ніж просто пошук втраченого 'Сапфіра.' Вони не просто шукали машину — вони шукали ключа до розгадки таємниць, що оточували її життя та оточення її брата.

Відчуваючи, що їхня спільна мета робить їхній союз все міцнішим, Антуан запропонував: "Схоже, нам доведеться провести ще кілька небезпечних ночей у пошуках. Якщо триматимемося разом, у нас більше шансів залишитися неушкодженими. Що скажеш?"

Еліза відповіла тихим, але твердим голосом: "Я згодна. Ми разом, поки не знайдемо те, що шукаємо. І нехай це залишиться нашою таємницею."

На мить їх погляди зустрілися, і в цій короткій паузі між ними виникла іскра довіри, що все міцнішало, підігрівається небезпекою та загальними цілями.

Антуан внутрішньо знав, що його потяг до Елізи небезпечний. З професійної етики він повинен зберігати дистанцію, особливо коли підозра падає її брата. Але з кожним новим поглядом, кожним спільним кроком паризькими вуличками він відчував, як його самоконтроль руйнується. Її тиха сила, щирість і прихована вразливість торкалися щось глибоке в ньому.

Щоразу, коли її погляд затримувався на ньому трохи довше, Антуан ловив себе на тому, що хочеться знати її справжню, зрозуміти все, що вона приховує — і захистити її від усього, що може загрожувати. Але ця прихильність ускладнювала власне розслідування і ставила під загрозу його репутацію. Антуан розумів, що якщо піддасться цим почуттям, то виявиться на межі: він буде змушений зробити вибір між боргом та особистими уподобаннями, поставити під удар не лише справу, а й свою кар'єру.

Він відкинувся на стільці у їхньому наступному тимчасовому притулку, спостерігаючи за Елізою, яка вивчала отримані документи. "Елізо, ти розумієш, що якщо ми продовжимо разом, це буде небезпечно не тільки для нас обох, а й для інших? У тому числі й для мене", - сказав він, намагаючись впоратися з почуттям провини за те, що вже так далеко. зайшов.

Вона підняла погляд, вловивши напругу в його словах, але не відсторонилася. "Антуане, я знаю, що це непросто, але в цій справі мені потрібен хтось, кому я можу довіряти. Я розумію твої сумніви, і якщо хочеш - можеш піти."

Він хотів би відповісти, що розумно відступити. Але розумів, що не може зробити цього.

Пройшло кілька днів напружених пошуків, протягом яких Антуан та Еліза виявляли сліди, що вказували на тіньові клуби та затишні куточки, де 'Сапфір' міг опинитися після крадіжки. Вони опитували інформаторів, заходили до розкішних ресторанів та таємних барів, які кишали чутками про підпільні угоди та продаж ексклюзивних автомобілів. Але нічого конкретного про місцезнаходження машини дізнатися не вдавалося.

Якось увечері, коли Антуан повернувся до своєї агенції, задзвонив його телефон. На лінії був старий друг та інформатор на ім'я Мішель. "Ренар, я чув щось про машину, схожу на твою 'Сапфір'... кажуть, її бачили в одному закритому гаражі на околиці Парижа", - сказав Мішель.

Ця новина могла бути першою серйозною зачіпкою. Він одразу зв'язався з Елізою, і вони домовилися зустрітися в затишному місці поряд із вказаним гаражем.

Надворі вже стемніло, коли вони обережно підійшли до будівлі. Вулиці в цьому районі були закинуті, світло тьмяніло в розбитих ліхтарях. Крізь напівприкриті ворота Антуан помітив знайомі контури темного спортивного автомобіля. Але інтуїція нагадувала йому бути напоготові.

Еліза, залишившись за воротами, вичікувала в тіні, спостерігаючи за детективом, який м'яко просувався вперед. На мить вона відчула, як хвилюється за нього, бачачи, з якою обережністю він рухався. У цей момент Антуан, підійшовши ближче, почув кроки. З тіні вийшов невідомий чоловік, очевидно, охоронець, і примружився, помітивши Ренара.

"Хто ти такий?" - різко запитав охоронець, але Антуан з легкою усмішкою, впевнено відповів: "Я той, хто шукає старого друга. Можливо, у вас тут є дещо, що належить не вам."

Поки чоловік сумнівався, Еліза скористалася моментом, пробравшись в затишне місце поряд із брамою, звідки могла стежити за тим, що відбувається.

Еліза завмерла в темряві, спостерігаючи за тим, як Антуан майстерно справлявся з ситуацією. Його впевненість і спокійна манера здавались їй майже гіпнотичними.

Її погляд ковзнув на незнайомця, який стояв навпроти Антуана. Чоловік явно не був простим охоронцем — його різкі, пильні рухи говорили про натренованість і готовність до агресії. хотілося залишати Антуана одного з ним. Але вона знала, що втручання. лише ускладнить ситуацію.

Намагаючись не привертати до себе уваги, вона продовжувала спостерігати, наголошуючи на кожній деталі — кут нахилу голови охоронця, рух рук Антуана, які він тримав у розслабленій, але готовій позиції, Еліза намагалася не втратити нічого, що могло б допомогти, якщо доведеться діяти.

У цей час її думки знову повернулися до документів, які, можливо, перебували в 'Сапфірі'. Вона знала, що машина була не просто дорогим авто; усвідомлювала ризик, на який вони з Антуаном йшли, щоб повернути автомобіль. Вона розуміла, що кожен крок, кожен їхній контакт наближав її до моменту, коли доведеться зробити вирішальний вибір — між безпекою та правдою, між боргом і почуттям, що почало зароджуватися в ній.

Її очі знову зупинилися на Антуані. Він промовив щось голосно, і вона вловила нотки спокою в його голосі, хоча знала, що і йому нелегко. Її серце забилося сильніше. просто помічником у розслідуванні.

Еліза стояла в тіні, спостерігаючи за тим, як Антуан справляється з напруженою ситуацією, і її думки повернулися до того, що сталося після зникнення Сапфіра. Її брат був першим, хто натякнув, що вона могла стати мішенню невипадково. Його слова тоді прозвучали як загроза: "Ти граєш з вогнем, Елізо. Краще залиш все, як є." Але вона знала, що це не просто попередження. Це був спосіб змусити її замовкнути.