Читати книгу - "СапфІр, Arachne "

Після цього почалися дзвінки з незнайомих номерів — холодні голоси, які натякали на наслідки, якщо вона спробує повернути машину або використати документи, що були в ній. Щодня перетворювався на гру на виживання: Еліза ховалася, уникала контактів і постійно оглядалася, намагаючись передбачити, звідки прийде наступна загроза.

Але зустріч із Антуаном змінила її стан. Він не був схожий на тих, хто оточував її брата: корумпованих, хижих та жорстоких. Його щире бажання розкрити істину та його навички давали їй відчуття, що вона не одна. Однак довіра давалася їй важко. Вона знала, що правда про 'Сапфір' може зробити його мішенню.

Дивлячись на нього зараз, рішучого та зосередженого, вона відчувала внутрішню боротьбу. Їй хотілося розповісти йому все: про документи, про шантаж, про небезпеку. Але страх, що цим вона прирікає його на загибель, стримував її. Чим більше вона довіряла йому, тим більше боялася втратити.

І все-таки її почуття до Антуана ускладнювали її завдання. Вона бачила в ньому людину, якій могла б довірити своє життя, але ця довіра робила її вразливою. Еліза розуміла, що їхній союз був хитким — таким, що балансує на межі особистого та професійного. Але її серце тяглося до нього все сильніше.

"Якщо я розповім йому все, — подумала вона, — це зробить нас союзниками... або знищить обох."

Антуан стояв нерухомо, уважно спостерігаючи за охоронцем, який, мабуть, оцінював його. Чоловік був міцно складний, з суворим виразом обличчя, але за його невпевненим поглядом і тремтячим рукам Антуан зрозумів, що перед ним не професіонал, а скоріше людина, найнята для залякування.

"То хто ти такий? Що тобі тут потрібно?" — знову повторив охоронець, його голос пролунав голосніше, але трохи надтріснуто.

Антуан незворушно зробив крок уперед, щоб краще розглянути приміщення за спиною чоловіка. У глибині гаража, під тьмяним світлом лампочки, він помітив контури автомобіля - і хоча форми вгадувалися важко, він був майже впевнений, що це був Сапфір.

"Я тут за дорученням старого друга", - спокійно відповів Антуан, ховаючи руки в кишені, щоб не видати свою готовність до будь-якого результату. Його голос був рівним і впевненим, він навмисно не говорив більше, ніж треба, щоб не дати охоронцеві зачепитися за його слова.

"Йди," - різко кинув чоловік, схрещуючи руки на грудях. - "Тобі тут не місце."

Антуан усміхнувся, ніби почув щось кумедне. Він зробив ще один крок уперед, скорочуючи відстань між ними. "Я так розумію, ти теж тут не випадково. Скажи мені, хто тобі наказав охороняти цю машину? Чи, може, її вже продали?"

Охоронець явно занервував, але намагався триматися впевнено. "Я сказав - йди. Не змушуй мене дзвонити, кому треба."

Антуан уловив нотку страху в голосі чоловіка. Він розумів, що прямий тиск не спрацює і вирішив змінити тактику. "Послухай, я не хочу неприємностей. Але той, хто найняв тебе, явно тебе недооцінив. Адже ти знаєш, що знаходишся в центрі великої гри? Машина, яка в тебе за спиною, коштує не просто мільйони - вона коштує життів. Ти справді готовий. ризикувати заради них своєю власною?

Слова Антуана зачепили охоронця. Чоловік кинув швидкий погляд у бік гаража, а потім знову на Антуана, ніби намагаючись вирішити, чи йому відповідати.

У цей момент із тіні трохи далі воріт Еліза напружилася. Вона бачила, як охоронець трохи опустив плечі, але все ще тримався насторожено. Вона інтуїтивно відчувала, що Антуан бере гору, але напруга в повітрі була майже відчутною. Їй здавалося, що будь-який невірний рух може обернутися бідою.

"Слухай," - нарешті сказав охоронець, понизивши голос, - "я тут тільки для того, щоб стежити. Я не знаю, що це за машина і навіщо вона потрібна. Мені просто заплатили, щоб я був тут уночі".

Антуан кивнув, даючи зрозуміти, що приймає його слова. "Добре. Тоді зробимо так: ти підеш звідси прямо зараз, а я вдаю, що ми з тобою навіть не зустрічалися. В іншому випадку, якщо мене хтось помітить, я насамперед розповім твоєму наймачеві, що ти здав все. Вибір за тобою."

Охоронець завмер, явно роздумуючи над словами Антуана. Через кілька секунд він кинув роздратований погляд на нього і пробурмотів: "Добре. Але я тебе попередив. Якщо що - це все на твоїй совісті."

Він розвернувся і пішов у темряву, залишивши ворота відчиненими.

Антуан почекав кілька секунд, щоб переконатися, що охоронець справді пішов, а потім жестом покликав Елізу вийти з укриття. "Ну що ж, побачимо, що тут знайдеться", - сказав він, прямуючи до машини.

Антуан обережно ступив углиб гаража, де під тьмяним світлом лампочки виднілася контура машини. Його серце забилося швидше: форма кузова, деталі - все вказувало на те, що перед ним був той самий Сапфір.

Еліза, трохи затримавшись на місці, зробила глибокий вдих, щоб заспокоїти нерви, і пішла за ним. Її підбори майже безшумно торкалися бетону, але кожен крок віддавався у її свідомості луною тривоги.

"Це він?" — ледь чутно спитала вона, коли вони зупинилися перед автомобілем.

Антуан провів рукою по гладкій поверхні капота, вивчаючи кожний вигин. Металик переливався навіть під тьмяним світлом, ніби машина мала власну ауру. Його пальці ковзнули до замку дверей, але він не став відчиняти їх відразу.

"Дуже схоже," - тихо відповів він, потім повернувся до Елізи. — "Але це потрібно перевірити. Якщо це дійсно 'Сапфір', я маю знати, чому він опинився тут. І, головне, що з ним зробили."

Еліза подивилася на машину з напруженим виразом обличчя. Для неї це був не просто автомобіль. Це був символ її боротьби та джерело небезпеки. Вона знала, що всередині можуть бути відповіді на всі її питання, або нові загрози.

"Система безпеки ..." - Почала вона, але Антуан перебив її м'яким голосом:

"Я знаю. Цей автомобіль не так просто зламати. Але якщо він тут, це означає, що хтось зміг це зробити."

Він витяг з кишені невеликий ліхтарик і ввімкнув його, спрямовуючи промінь на замок дверей. "Ось, подивися," - він вказав на ледь помітні подряпини навколо замку. - "Це робота професіоналів. Такі люди знають, що роблять."