Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Дякую, сер.– кивнув Найдждел.

Бастіан чемно кивнув і посміхнувся. Найджел дочекався, коли той піде, боячись образити своїм запитанням, яке наважився поставити Пітеру. Бо був уже впевнений, що він поступливіший за двійнят.

–Вибачте... – прошепотів він. – А хто такий хладний народець?

Ельга втупилася на Найджела. Айларіан сів біля її ніг, поклавши велику волохату морду на її коліна. Вона погладила його шерсть і глянула перед собою. Раптово для Найджела, відповіла Ельга. Від звуку її голосу в нього затремтіли коліна.

–Хладний народець жив у Похмурому лісі багато століть. Але їхнє поселення викорінювали нападки темних ельфів. Щойно тодішній герцогині лісу, Рамоні, набридли нескінченні війни в її угіддях, вона вигнала хладний народець геть. Я з батьком любила вибиратися на дослідження довколишніх земель. Оскільки мій батько, Оматей вважався Верховним Королем, навіть Рамона була змушена коритися йому, не владна над наказом мого батька. У Ґотліна є особливість, жодна карта міста не достовірна. Жоден смертний не зможе дістатися до держав, прихованих магією. Якщо поневірятися бездумно – залишишся навіки загублений для світу. Тому Верховний Король має всіляко оберігати магічну межу від міста смертних. Але при цьому чинний король має знати свої угіддя, тому він часто вирушав розвідувати територію. Місто повністю підвладне магії, я не завжди знала, що володію нею, але батько, мабуть, здогадувався, тому завжди брав мене з собою. Безліч місць приховано від смертних і провести їх туди, здатний тільки маг. За зірками тато прочитав шлях до гір, яких ніколи раніше не бачили в Ґотліні, там, у лісах, ми з Айларіаном знайшли Бастіана, він потрапив у пастку для змій. Мародери катували змертвілий народ, грабували й палили їхні селища. Батько довіряв мені, і коли я запросила їх служити двору Ґотліна, батько підтримав, ми обіцяли натомість наш захист і дах над головою. За кілька століть залишки селища Бастіана розрослися до цілої цивілізації. Вони завжди були поруч, воювали за Ґотлін разом із нами, захищали палац, і стали вірними помічниками та друзями. З Рамоною, тодішньою герцогинею Похмурого Лісу, ми зустрілися набагато пізніше, коли я позбавила її титулу, після того, як у її лісі почали зникати смертні. Це викликало великий інтерес у селищах, а тому люди здогадувалися, хто ми. Я боялася повторити долю свого палацу, а тому вирішила, що смертним краще не знати, що на землях хтось править крім них. Її дочка Ровенна поставилася до цього трохи спокійніше, ніж очікувалося, їхній клан провидців пішов у підпілля, приєднавшись до Хранителів Ґотлінських архівів.

Найджел замислився: схоже магія й справді існує. Виходить, що і Найджел сам теж маг. Пітер кивнув, усміхнувшись, ніби відповідаючи на думки Найджела.

–Ти закінчив? – Ельга перевела погляд на Пітера.

–Хочу дочекатися її пробудження, щоб упевнитися, – хитро усміхнувся він.

Ельга роздратовано зітхнула.

–Досить, Ельго. Невже я тобі вже обрид, я ж щойно прийшов?! – взмолився Пітер.

–Я не планувала на тебе багато часу, я підозрювала, що зі своїм дивовижним даром ти швидко впораєшся.– холодно сказала вона.

–То мені час іти? – запитав він, піднявши брову.

–Овва! Ти ніяк порозумнішав, за ці десятиліття? – саркастично запитала вона. –Чи не так, братику? – додала Ельга, здійнявши брову у відповідь.

Пітер піднявся і зробив крок. Він трохи звузив очі і знову підняв праву брову.

–А ти,  мрієш, щоб я швидше залишив тебе з Ельгортом у вашому вічному холоді? Чи не так, сестричко?

Ельга встала, її очі почорніли. Вона зробила до нього крок.

–Саме про це я і мрію.– відповіла вона.

–Хіба цього хотіли для нас вони? – запитав Пітер, кивнувши нагору, на мерзлі сходи, вкриті інеєм.

Ельга різко сіпнулася до нього, її очі здавалось метали іскри.

–Звідки ти знаєш, чого вони хотіли?! – підлогу вкрив товстий шар льоду, іній танцював на стінах і поверхнях, Ельгорт став перед Найджелом з Есме, простягнувши руки вбік, він переводив схвильований погляд з брата на сестру, його жест мав оборонний вигляд, він намагався захистити гостей від гніву Ельги? «Благородно.»– заключив Найджел подумки.

Пітер трохи зніяковів.

–Досить, сестро, досить. – Ельгорт обійняв її за плечі.

Ельга заплющила очі, мороз припинив розходитися по стінах. Вона підняла поділ сукні й повернулася.

–Пітере, допоможи нашим гостям і забирайся. Не зловживай моєю гостинністю.– зітхнула Ельга.

–Твоєю? Це і мій дім теж! – заперечив Пітер.

–Давно не твій.– парирувала Ельга, підвівшись.

Вона кинула холодний погляд у бік старшого брата і пішла нагору. Ельгорт залишився він зніяковіло переминався з ноги на ногу, глянувши у бік Ельги, а потім на Пітера.

–Тобі допомогти? – запитав Ельгорт, схвильовано глянувши на брата.

–Не варто, брате. – махнув рукою Пітер. – Піди краще, заспокой Ельгу.

–Пробач їй.– попросив Ельгорт.–Вона не в настрої.

–Вона завжди не в настрої, відтоді, як вони...– він обірвав свою репліку.

–Вона звинувачує в цьому тебе і її.– тихо промовив Ельгорт, опускаючи голову.