Читати книгу - "Новий шанс на щастя, Оксана Мрійченко"

Глава 7. Новий шанс на щастя

Відчинивши двері кабінету, Катя стягнула своє коротке світле пальто і сіла за стіл. На годиннику була за чверть дев’ята і офіс ще не встиг заповнитися співробітниками. Але Катя спеціально приїхала на роботу раніше. Підхопивши чистий аркуш, дівчина швидко написала заяву на звільнення за власним бажанням. Сумнівів вже не було. Катя не хотіла втрачати гарну роботу. Але розуміла, що іншого виходу просто немає.

Позаду була довга безсонна ніч. Катя уявляла, як знову зустрінеться з Дмитром в офісі. Що вони скажуть одне одному? І чи є взагалі потреба у словах? Можливо, Дмитро спише її вчинок на тимчасове помутніння розуму. Або ж зрозуміє, що це закоханість. Катя не знала, який варіант буде гіршим. Але розуміла, що не зможе працювати з Дмитром. Робити вигляд, що нічого не сталося точно не вийде. А отже… Треба піти.

На десяту годину була призначена нарада. Катя вирішила повідомити про своє бажання звільнитися після неї та сховала заяву під іншими документами. Офіс поступово наповнювався співробітниками, приїхав Петро Васильович. А ще через пару хвилин в кабінет зайшла Наталка.

— Привіт, Катюш. Ти сьогодні рано. Готуєшся до наради?

— Угу, — Катя опустила очі.

— Як вчора зустріч минула? — Наталка стягнула куртку і сіла за свій стіл. — Ви з Дмитром так і не повернулися в офіс.

— Зустріч затягнулася, Нато. Дмитро вирішив, що повертатися в офіс під кінець робочого дня вже немає сенсу.

— Ммм… А додому підвіз? — карі очі Наталки спалахнули хитрими вогниками. — Чи може… Ви навіть повечеряли разом?

Катя не встигла відповісти, бо двері кабінету знову відчинилися і на порозі з’явився Дмитро. Він здавався серйозним як ніколи, але кивнув дівчатам на знак привітання. Серце сполохано смикнулося в грудях і Катя затамувала подих. А Дмитро зачинив двері і спокійно зустрів її погляд.

— Катю, Петро Васильович вже на місці?

— Т-так, — Катя кивнула і почервоніла. — Він… у себе.

— Добре, — Дмитро підійшов до кабінету начальника відділу продажів, проте затримався біля дверей і знову озирнувся на дівчину. — Нарада о десятій. Катю, вас теж чекаю у конференц-залі.

— Так, звісно.

Дмитро постукав у двері і відчинив їх, зникаючи в кабінеті Петра Васильовича. А Катя тихо перевела подих і перемкнула увагу на теку зі своїм звітом. Наталка більше не робила спроб розпитати подругу про вчорашній вечір. Катя щиро цьому раділа, але поведінка Дмитра викликала в голові купу питань. Він поводився так, ніби нічого не сталося. Зрештою Катя вирішила, що йому просто байдуже. І зрозуміла, що недарма надумала звільнятися.

О десятій Катя прийшла в конференц-залу. Нарада здавалася страшенно довгою. Катя намагалася зберігати спокій, але це не завжди вдавалося. Дмитро майже не дивився на неї. І від цього ставало зовсім сумно.

Після наради Петро Васильович одразу поїхав у справах. Катя не встигла поговорити з ним про своє звільнення і була змушена чекати. Це очікування здавалося нестерпно довгим. Катя з головою пірнула в роботу, проте не могла заглушити важкі думки. Робочий день плавно добігав кінця, але Петро Васильович не повертався. А Катя відчувала, що от-от втратить контроль над собою і просто втече з офісу.

Петро Васильович повернувся лише о пів на шосту вечора. Катя одразу попрямувала до нього в кабінет, захопивши свою заяву на звільнення. Але начальник зупинив її вже на порозі.

— Катю, Дмитро просить вас зайти до нього.

— Ем…, — Катя розгубилася. — Але ж я хотіла…

— Якісь робочі справи? — Петро Васильович зиркнув на свій наручний годинник. — Давайте завтра, добре? А зараз йдіть до Дмитра.

Катя слухняно вийшла з кабінету начальника і рушила до Дмитра. Двері його маленької приймальні були відчинені, а Таня вже натягувала на себе куртку.

— Ти до Дмитра? — секретарка упіймала погляд Каті і підхопила зі столу тонку теку. — Він кудись пішов. Але просив віддати це тобі.

— Мені? — Катя здивовано взяла теку. — Навіщо?

— Не знаю. Я вже додому. До завтра, Кать.

Таня помахала їй рукою і вислизнула з кабінету. Катя відкрила теку і побачила свій звіт по продажах за минулий місяць. Зверху було закріплено маленький клаптик паперу з написаним від руки текстом:

«Поговоримо, Кать? Чекаю на даху.»

Серце забилося сильніше і Катя закусила губу. Поклавши заяву на звільнення в теку зі звітом, дівчина залишила все на порожньому столі Тані і рушила до виходу на дах. Міцні металеві двері пронизливо скрипнули, проте слухняно відчинилися під натиском руки. Катя запізніло згадала, що не взяла пальто. Але зробила глибокий вдих і вийшла на дах.

Осінній день вже передавав права вечору. Небо було чистим і втомлене сонце висіло у ньому яскравою кулькою, торкаючись краєчком дахів сусідніх будинків. Катя одразу побачила Дмитра. Він не помічав дівчину і стояв біля огорожі, яка йшла по периметру даху, задумливо дивлячись на блакитне небо. Катя раптом подумала, що Дмитро є втіленням усіх її мрій. Він здавався ідеальним чоловіком. Найкращим у цілому світі.

— Ем, — Катя нерішуче підійшла до боса ззаду. — Ти хотів мене…

— Дивись, яке гарне небо, Кать, — Дмитро не озирнувся, продовжуючи вдивлятися в чисту блакить. — Мабуть, сьогодні буде неймовірний захід сонця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍