Читати книгу - "Таємниця зниклої Галі, Yana Letta"

Розділ 12: Соломія йде під прикриттям

Слідопити розуміли, що їм потрібно більше інформації про пасічника Степана. Він явно щось приховував:
У нього знайшли ґудзик біля хліва.
Він ходив до ставка вночі.
Тепер купує мотузку.

– Він щось затіває, – сказала Соломія. – І ми повинні дізнатися що.

– Але як? – спитав Тимко. – Він не дуже любить спілкуватися.

– Треба дізнатися більше про його плани. І я знаю як.

– О ні, – пробурмотів Іван. – Це звучить небезпечно.

– Соломія, що ти задумала? – Максим склав руки на грудях.

Дівчина випросталася і гордо заявила:

– Я йду під прикриттям.

Настала пауза.

– Що ти маєш на увазі? – нарешті спитав Тимко.

– Я скажу, що хочу допомогти йому на пасіці.

– ЩО?! – Іван аж окуляри поправив. – Це самогубство!

– Це розумний план, – заперечила вона. – Він нічого не запідозрить, а я зможу дізнатися, що він робить.

– Але… – Тимко виглядав стривоженим. – А якщо він щось запідозрить?

– Я буду обережна.

– Це найризикованіша частина нашого розслідування, – сказав Максим. – Але це єдиний шанс дізнатися більше.

– Ми підемо з тобою? – запитав Іван.

– Ні, – відповіла Соломія. – Ви будете чекати мене на городі за пасікою. Якщо щось піде не так – рятуйте мене.

– А якщо ти просто кричатимеш, бо тебе вкусить бджола?

– Тоді не рятуйте.

Хлопці не дуже раділи цьому плану, але іншого виходу не було.

– Гаразд, ти точно впевнена? – перепитав Максим.

Соломія кивнула.

– Тоді операція "Пасічник" починається.

Соломія впевнено підійшла до двору пасічника Степана. Вона постукала у хвіртку, і через кілька секунд він вийшов.

– Чого тобі? – запитав він, як завжди, похмуро.

– Добрий день, пане Степане, – Соломія посміхнулася. – Я хотіла запитати, чи вам не потрібна допомога на пасіці?

Він примружився.

– Нащо тобі?

– Ну… Я люблю бджіл.

Степан мовчки дивився на неї. Потім сказав:

– Робота важка.

– Я сильна.

– Платити не буду.

– Я не заради грошей.

Він ще раз уважно подивився на неї, потім зітхнув і сказав:

– Ладно. Вмієш носити рамки з медом?

– Авжеж!

– Ходи за мною.

Вона пройшла у двір, а хлопці, що ховалися за парканом на городі, напружено слідкували.

– Вона справді це робить… – прошепотів Тимко.

– Дай Бог, щоб усе вийшло, – пробурмотів Іван.

Соломія спокійно допомагала Степану, поки він переглядав вулики.

Вона мовчки чекала моменту, щоб поставити потрібні питання.

Нарешті, коли вони склали останню рамку з медом, вона обережно запитала:

– А ви вчора були десь увечері?

Степан завмер на секунду, потім відповів:

– Чого питаєш?

– Та так… Просто цікаво.

Він глянув на неї довгим поглядом і раптом сказав:

– Ти теж цікавишся тією коровою?

Соломія зробила вигляд, що здивована.

– Ой, так, справді! Це ж таємниця села!

Степан мовчки протер руки об штани.

– Я не знаю, де корова. Але скажу тобі одне.

Він нахилився до неї й прошепотів:

– Є місця, куди краще не лізти.

Соломія проковтнула клубок у горлі.

– Наприклад?

– Наприклад, ставок уночі.

Вона відчула, як у неї мурашки побігли по спині.

– Чому?

Він подивився на неї своїми темними очима й тихо відповів:

– Бо не все, що там зникло, хоче бути знайденим.

Соломія відчула, що серце стукає, як барабан.

– То… ви там були?

Степан раптом випростався.

– Годі. Йди додому.

Вона зрозуміла, що більше нічого не дізнається.

– Добре… Дякую за можливість допомогти, – сказала вона й рушила до виходу.

Степан мовчки дивився їй услід.

Коли вона закрила хвіртку за собою, він ще довго стояв і дивився їй у спину.

 

Соломія знайшла хлопців за пасікою.

– Що ти дізналася?! – одразу запитав Максим.

– Він знає більше, ніж каже, – відповіла вона, ще не відійшовши від напруги.

– Так! Але що саме?

Вона перевела погляд на них.

– Він сказав… що ставок приховує щось страшне.

Настала тиша.

– І що ми тепер робимо? – запитав Тимко.

– Очевидно, – сказав Максим. – Йдемо до ставка.

Усі відчули, як стало моторошно.

Їм потрібно було це зробити.

Але питання було в іншому…

Чи готові вони дізнатися правду?

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍