Читати книгу - "Детектив Соловей. Книга 2: Тінь Шрама , Віталій"

Розділ 8

Розслідування зв'язків Віктора Павленка, відомого як Фінансист, відкрило перед Сергієм Солов'єм і його командою завісу над темним світом, де легальний бізнес переплутався з кримінальними схемами. Павленко виявився не просто багатієм із сумнівною репутацією — його імперія охоплювала будівельні компанії, транспортні фірми й навіть благодійні фонди, які обслуговували прикриття для відмивання мільйонів. Його зв'язки сягали високих кабінетів чиновників і тіньових фігур кримінального світу, створюючи павутину, яку важко було розплутати.

Соловей сидів у своїй кімнаті, де повітря пахло папером і холодною кавою. На столі перед ним Іван Петренко розкладав роздруківки: банківські виписки, схеми транзакцій, списки компаній. Очі його горили ентузіазмом, попри втому.

— Сергію Петровичу, — почав Іван, вказуючи на одну з діаграм, — Павленко керує мережею фірми, частина з якої — чисті фікції. Через них він відмиває гроші, маскуючи їх під будівельні контракти. “БудМайстер” Хруща був лише маленькою ланкою. Хоч, Павленко роками будував цю систему.

Соловей нахилився над схемою, його пальці ковзнули по лініях, що з'єднували компанії з офшорними рахунками. У голові промайнув образ Шрама — його холодний погляд, його ненависть.

— Тобто Шрам для Павленка — не партнер, а виконавець? — запитав він, його голос був низьким, але різким.

— Точно, — кивнув Петренко. — Шрам дав йому м'язи й зв'язки в криміналі, а Павленко забезпечив гроші й захист. Ідеальний тандем.

Соловей пригадав допит Хруща, коли той із гордістю називав себе співвласником “БудМайстра”. Тепер стало зрозуміло: його просто використали, тримаючись у темряві щодо справжніх масштабів гри.

— Треба ще раз поговорити з Хрущем, — вирішив Соловей, відчуваючи, як у грудях закипає передчуття. — Він може знати більше, ніж думає.

Андрій Хрущ зустрів їх у своєму офісі на Подолі, у просторій кімнаті з панорамними вікнами, звідки відкривався вигляд на Дніпро. Він виглядав краще, ніж під час їхньої останньої зустрічі, але його очі все ще видавали тривогу, ніби він не чекав нових неприємностей. Соловей і Петренко сіли навпроти, їхні погляди були пильними, як у мисливців.

— Тоні Сергійовичу, — почав Соловей, його був спокійним, але пронизливим, — ми розкопали нові деталі про ваш бізнес. Що ви знаєте про Віктора Павленка? Про Фінансиста?

Хрущ насупився, його пальці нервово стиснули ручку на столі.

— Павленко? — перепитав він, ніби пробуючи ім'я на смак. — Ніколи не чув. Шрам усе в різнівав — інвесторів, партнерів. Казав, що це його люди.

— Він ніколи не згадував якогось “великого боса”? — уточнив Соловей, вдивляючись в очі Хруща.

Той замислився, його погляд метнувся до вікна, ніби шукаючи відповідь у сірому небі.

— Ну… був один раз, — повно промовив він. — Шрам обмовився про когось, хто “тримає все під контролем”. Але імені не називав. Я думав, це просто його понти.

Соловей і Петренко переглянулися. Кожне слово Хруща додавало вагі їхньої теорії: Павленко був ляльководом, а Шрам — його озброєною рукою. Хрущ же був лише написаним, якого тримали для видимості.

Поки команда копала глибше, пошуки Шрама й Павленка залишилися безрезультатними. Оперативники обдзвонили десятки контактів, перевірили дві адреси, відстежили автомобілі — але вороги ніби розчинилися в міському хаосі. Соловей відчував, як у скронях пульсує роздратування. Час спливав, і кожна втрачена хвилина наближала Шрама до нового удару.

Одного вечора до кабінету увійшов Бондаренко, його обличчя було напруженим, але очі блищали.

— Сергію Петровичу, є новина, — сказав він, поклавши на стіл роздруківку. — Один із рахунків, пов'язаних із Павленком, ожив. Великі суми пішли на офшори два дні тому. І ще — наші інформатори бачили переконання активності біля одного з його замісних маєтків.

— Втеча? — Соловей звуків очі. — Вони готуються вислизнути?

— Схоже на те, — кивнув Бондаренко. — У Павленка є нерухомість у Європі — Іспанія, Кіпр. Якщо вони доберуться туди, ми їх втратимо.

Соловей стиснув кулаки. Допустити втечу Шрама й Павленка він не міг — це було б не просто поразкою, а зрадою всіх, хто постраждав від їхніх рук.

— Діймо знову, — наказав він. — Іване, зв'яжися з прикордонниками й Інтерполом. Оголошуємо їх у міжнародний розшук. Бондаренко, перевірки аеропорту, вокзали, приватні чартері. Вони можуть ховатися під чужими іменами.

Сам Соловей узяв за перевірку нерухомості Павленка. Його заміські маєтки, офіси й склади були розкидані по Київщині, як шахові фігури. Один із них — старий маєток біля Броварів, офіційно покинутий, — привернув увагу. Сусіди потрапили про нічні вогні й звук моторів, хоча будинок мав стояти порожнім.

Оперативна група вирушила туди на світанку, коли туман ще стелився над полями. Соловей, попри біль у грудях, що нагадував про недавнє поранення, очоливши операцію. Маєток виглядав як привид минулого: високий паркан, порослий плющем, вікна, забиті дошками, і тиша, що здався загрозливою. Але свіжі сліди шин на ґрунтовій дорозі видали чиюсь присутність.

— Важка машина, — пробурмотів один із оперативників, присівши біля слідів. — І недавно.

Соловей оглянув територію, помітивши вимкнені камери спостереження. Це був не просто збіг — хтось свідомо зауважив сліди.

— Обережно, — тихо наказав він, подаючи знак групи. — Вони можуть бути всередині.

Оперативники проникли на територію, тримаючись у тіні дерев. Будинок вражав контрастом: розкішні мармурові колони сусідили з облупленою фарбою й запахом затхлості. У середовищі панував напівморок, лише слабке світло пробивалося крізь щілини в дошках.

Під час обшуку Соловей помітив книжкову шафу в кабінеті, що здійснено надто акуратною для занедбаного будинку. Легкий натиск — і шафа відсунулася, відкриваючи потаємні двері. За ними була тісна кімната, обладнана як командний пункт: монітори, радіостанція, стос документів. На одному з екранів Соловей побачив Шрама — він сидів за столом, розглядаючи які папери. Поруч стояв Павленко, його постать випромінювала холодну впевненість.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍