Читати книгу - "Листівка, що мала залишитись анонімною назавжди, Холодна краса"

Чому саме муза?

Немає нічого, постійного, час не стоїть на місці, все змінюється. Зміни були і в коледжі. Новий семестр, викладачі, нові посади. Тепер викладачка фармакології ще й заввідділення. Звісно Дана за неї дуже рада, це означало, що вона кожного дня буде в коледжі, але тоді вона з свого кабінету, переїде до іншого, де буде не одна, а оскільки Дана вже не староста двері туди їй закриті, на них невидимий надпис"Стороннім вхід заборонено". А взагалі то це велика відповідальність, а не просто ходити по коридорах на каблучках з поважним виглядом. 
" На той момент я думала, що це повний капец, будучи на такій посаді вона точне не буде поводитись як раніше, ну типу заввідділення і якась там студентка, зовсім інші рівні, і як це буде виглядати зі сторони, на ніякі обійми я і не розраховувала більше, але насправді я вірила в те що вона не така як інші і не зловить зірочку, а залишиться такою ж щирою, доброю, ввічливою, найкращою." - ділиться спогадами студентка.
І я вам скажу, що очікування її не підвели
Дещо все-таки змінилось, нові обов'язки забирали на себе майже весь вільний час. Тобто моменту, щоб десь зустрівшись під час перерви на коридорі поговорити не було. Ця прекрасна жінка завжди кудись спішить, то на пару, то з неї, то віднести документи і так нескінченно. Буквально зупинившись на пару секунд, щоб привітатись і обняти вона питала: "Привіт, все добре?". 
"Добрий день, так. А у вас?"- попри те чи добре, чи ні відповідала студентка, вона була рада цьому і писала в своїх нотатках.
Хто я для неї, ось яке питання
Лишаються лиш сподівання 
Що серед цього хаосу й рутини
В одну секунду вільної хвилини
Вона згадає про студентку свою
І більшого я навіть не прошу.
На жаль, думки читати я не вмію
Та все прекрасно розумію
І навіть зі своїм поганим зором.
Я бачу музу, що йде коридором. 

Реально вона стала її музою, адже найперший вірш, і потім наступний був написаний для неї і про неї. Потім ще був для викладачки з педіатрії, але зовсім не під тим натхненням і емоціями. Далі вже почались зовсім інші теми для написання, ті які тільки можна придумати, пов'язані з реальністю і вигадані, депресивні певною мірою мотиваційні. Це було дуже незвично, кожному новому віршу раділа як вперше, могла і два за день скласти, або щодня новий, і це виходило якось легко, не прикладаючи багато зусиль, вже тоді вона розуміла, що це точно колись має прочитати людина яка стала для неї прикладом, мотивацією, одним словом музою(так і будем її називати впродовж твору). 

Одного звичного, буденного дня Дана просто підійшла і сказала ті самі(два останні рядки).
І бачити у відповідь, великі здивовані очі, в яких читалось" Боже, це що реально про мене" - було нереально приємно. Хоча то напевно не сильно було зрозуміло, що, як і до чого тут муза, але все ж нова іскра в спілкуванні з'явилась. 

"Чи розуміла муза в той момент як багато для мене значить, чи думала що я божевільна мала і все роблю для приколу і для кожного другого невідомо". І Дана не розуміла, чого серед цілого коледжу викладачів, так само гарних, розумних, її тягнуло само до однієї, це не пояснити ні одним законом фізики. 
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍