Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Глава9: Розмова з нареченим

- Дуже хочу, дякую! – вигукнула я радісно. 

Мені навіть захотілося кинутись ректорові на шию в знак подяки, але це вже було б занадто недоречно, тому я стримала цей порив. Я вийшла з кабінету і вирушила на пошуки запиленого архіву, намагаючись йти рівно, а не скакати від радості. 

Зовсім скоро я почую голос Джейсона , за яким так сильно сумувала. Освальд кудись зник, але на допомогу мені прийшла Клариса і люб’язно показала, де треба навести порядок. Вхід до архіву знаходився під сходами, і якби не підказка Клариси, я б його ніколи не знайшла. 

Приміщення було величезне, вся кімната була заставлена високими металевими стелажами, на яких безладно лежали коробки та теки. Так, тут роботи не на один день. До самого вечора я розбирала, перебирала та сортувала особисті справи студентів. Всі документи лежали в страшному безладі, тому довелося складати теки по алфавіту та акуратно укладати їх у коробки. Клариса кілька разів заглядала, запрошуючи мене на обід, а потім просто випити чаю з булочками, але я відмовлялася, щоб не втрачати часу. Після того, як я розібрала три стелажі, я ледве трималася на ногах від втоми. Присівши на маленький стільчик, я з сумом поглядала на ще не розібрані полиці. 

Чи був тут коли-небудь порядок? Щоб привести все в порядок, мені знадобиться не менш як тиждень. Хоча, так навіть краще. Не буду бачити цього осоружного Освальда з його брудними натяками й ректора, у якого настрій змінюється швидше за вітрило. З-за не до кінця зачинених дверей архіву долинали важкі кроки й тихе бурмотіння. За мить у кімнату увійшов Освальд, обережно тримаючи руки, як ніби боявся торкнутися чогось брудного. 

- Відпочиваєте, пані помічник секретаря? – протягнув він фальшивим ласкавим голосом. 

– Пан ректор попросив перевірити, як ви тут. 

Я встала і показала на розібрані стелажі:

 Частину роботи я вже зробила,  але... – я трохи затнулася. – Тут роботи не на один день. Тому передайте пану ректору, що мені знадобиться не менше ніж тиждень, щоб усе розкласти по місцях. 

-О, що ви! – Освальд розтягнув губи в усмішці.

 – Він просить вас зайти до нього о дев’ятій годині вечора. Так ви все йому самі й передасте.

 Я подивилась на нього з підозрою. Якийсь він дивний тип: то звинувачує, то удає, що все добре. Я кивнула і запитала:

- А зараз скільки часу? 

Він дістав кишеньковий годинник:

-  Уже восьма година вечора, вам слід поспішати, пан ректор дуже не любить, коли запізнюються. 

Ого, я просиділа тут майже весь день! Добре, хоч встигну перекусити, бо тільки зараз відчула, як шалено зголодніла. 

За наступну годину я встигла збігати на кухню до Клариси, де під її співчутливі вигуки поглинула вечерю, майже не жуючи, піднялася до себе в кімнату, переодяглася в чисту сукню, переплела косу і рівно о дев’ятій вечора стояла під дверима кабінету ректора. Серце радісно билося в грудях від передчуття розмови зі Джейсоном, я сміливо постукала у двері й увійшла, не чекаючи запрошення. Ректор сидів за столом, переглядаючи якісь документи. М’яке жовте світло від настільної лампи створювало атмосферу затишку

Я делікатно кашлянула, привертаючи його увагу. Ректор підняв голову і байдужим голосом сказав: -Сідай, мені ще потрібно трохи доробити. Я присіла на край стільця і приготувалася чекати.

 Ректор продовжував переглядати документи, роблячи нотатки олівцем. Він був у тій самій чорній водолазці, але виглядав не так зловісно, як вранці, а зібрано і зосереджено. 

Я не помітила, як почала захоплюватися ним, але, зрозумівши це, боляче ущипнула себе за руку. Нарешті він відкинув папери, кинув їх на край столу і подивився на мене:

- Все, я весь твій! Отже, перш ніж ти почнеш воркувати зі своїм ненаглядним, запам'ятай: жодних подробиць про академію ти не повинна розповідати. Тільки по суті. У тебе десять хвилин. 

З цими словами він дістав з шухляди невелику кришталеву пластину, активував її дотиком і передав мені. Я набрала номер Джейсона на пристрої й затамувала подих. Звук довгих гудків викликав серце в грудях. Нарешті я почула той знайомий і такий віддалений голос Джейсона: 

-Слухаю, хто це? 

-Джейсон, – промовила я тремтячим голосом, не вірячи, що чую його. – Джейсон, це я. Ізабелла! – вигукнув він радісно.

 – Як же ти всіх тут налякала, де ти? 

Я подивилася на ректора, який сидів навпроти мене і з цікавістю спостерігав. Він зрозумів моє невисловлене питання і похитав головою

-Джейсон, я не можу сказати, де я. Але я в порядку, зі мною все добре. Розкажи, як ти? 

-Ох, і накрутила ж ти все, Ізабелло! – відповів він. – Твоя мачуха мало не зійшла з розуму , все місто перевернула! Скажи, це правда про шлюбний контракт?

Я замовкла, але твердо відповіла: 

-Правда, але це нічого не означає! Я не збираюся виходити заміж за того, кого мені підсуне моя мачуха. 

Після паузи Джейсон сказав: 

-Переполох тут був жахливий! Кажуть, сам цей твій наречений за контрактом приїжджав, лютував! Ну і чутки поповзли, сама розумієш. А він справді старий і багатий, тому й купив тебе?

 Ректор раптом захлинувся і, затиснувши рот кулаком, беззвучно засміявся. 

Я кинула на нього погляд, який міг би спалити, наказуючи припинити раптовий приступ сміху, і відповіла Джейсону: 

-Я не знаю цього чоловіка. Та і яка різниця, якщо я виходжу заміж за тебе? 

-Щодо цього, Ізабелло… – голос Джейсона став невпевненим і сумним. 

– Твоя втеча сильно попсувала твою репутацію. Всі тільки й говорять, що ти невідомо де і з ким. Може, навіть з чужими чоловіками. Я тобі, звісно, вірю, але зараз наше весілля неможливе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍