Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

Шматком чорної арматури Сержант власноруч зміг убити ще одного маленького демона.

Тваринним кличем він намагався попередити своїх ворогів про те, наскільки він небезпечний.  

Від ударів Бріта чудовисько в образі дівчинки позбулося пальців на руці і отримало дві глибокі рани на тілі.  

Зла дівчинка чинила опір і була близька до того, щоб відповісти Бріту своєю цілою рукою, але Сержанту Міста Троянд вистачило грубої сили, щоб стати першою людиною, хто зміг точно вбити породження Демона.

Безокі діти не переставали стікатися сюди з сусідніх вулиць.

Поки Бріт шматував тіло мертвого монстра, інша босонога дитина непомітно залізла йому на спину.

Сержант спочатку позбувся своєї безрукавки, а далі монстр почав шматками зривати з його трапецій і шкіру.

Не знаючи, як струсити цього гада, Бріт не придумав нічого кращого, окрім як у стрибку впасти на спину - це не допомогло зупинити міцне породження Демона.

Дитина свіжувала здорового чоловіка, а той від болю перевертався по землі, попутно кусаючи свій язик до крові.

Те, що Олег був знайомий із Брітом довше, ніж із будь-ким, змусило його докласти надзусиль, щоб швидше розправитися з породженнями Мари перед собою та приспіти на допомогу до здорованя.

Коли Олег прорвався до Бріта, безоке чудовисько встигло зірвати з нього достатньо тканин, щоб оголити хребет.

Вдарити зброєю прудке чудовисько і при цьому не влучити в самого Бріта здавалося Олегу вельми складним, тому він відкинув свою булаву і почав витягати монстра за голову.

Безока дитина чіплялася за людське м'ясо з останніх сил, але Олег зміг витягнути гада з-за спини і коліном створив упор у його грудну клітину. Скоро Олегу і зовсім вдалося відірвати голову дрібному монстру.

Бріт був важко поранений, а велика калюжа з його крові вже змішувалася з гнилим місивом обезголовленого породження Мари поруч.

Якби не сходження Демона Півночі, то можна було б спекулювати про майбутнє Бріта, але цієї ночі однієї серйозної рани було достатньо, щоб людина готувалася до смерті.  

- Гуане, - не повертаючись, гукнув його Олег. - У тебе в мішку знайдеться хоча б ще один Дінг-Тхонг?

- Нічого в мене немає, - різко відповів Гуан. - Зовсім нічого, - уже собі під ніс бурмотів монах із храму Ігуана.

У Сержанта Бріта текла з носа кров і сильно кровоточив язик, а сил усе це випльовувати самостійно в нього вже не залишилося.

Очі здорованя виглядали стривоженими, а спина його працювала погано. Одними лише м'язами преса Бріт безуспішно намагався підняти свій тулуб у вертикальне положення.

Олег уже збирався залишити Сержанта Бріта і вирушити за головою чергового породження Мари, як щось зачепилося за його черевик.

- Моя наречена там, - з набитим кров'ю ротом, говорив Бріт.

Олег подивився на свою ногу. Рука, що її утримувала, пальцем вказувала на тунель, поруч із яким кучкувалися залишки людей.

Бріт повернув голову на бік і звільнив свій рот від накопиченої там крові.

- Нехай назве нашого сина Олегом, - з великими паузами прошепотів Брит.

Через галас і хаос навколо, Олег не міг добре чути, але все ж таки в нього вийшло розібрати це прохання.

- Я все зрозумів, Сержанте Брит, - відповів пораненому Олег, і велика рука відпустила його високий черевик.

Гуан тим часом змішався із залишками людей і відступив ближче до тунелю. Довжини його дерев'яного посоха було достатньо, щоб відганяти породження Мари, та й сил у товстого монаха було більше, ніж у невіруючих поруч.

Відтоді як настоятель Риба використав свій Ключ востаннє, тіло Олега повністю відновилося і не мало жодної подряпини.

Коли Олег здійснював свої широкі махи, не його зброя виступала в ролі продовження руки, а навпаки, вона слідувала за ним.

Майже кожен помах булавою супроводжувався глибоким випадом і разом із цим залишав відкритими груди або спину Олега. Дивно, але саме цей стиль бою поки що зарекомендував себе як захисний.

Може, обіцяна Олегові смерть у певний час і в заготовленому місці й береже його від рук усякого чудовиська чи навіть падіння випадкового каменя?

Кружляючи з булавою в руках, у Олега вийшло пробитися назад до входу в тунель. Уже там, разом із Гуаном і людьми, він продовжив відбиватися від безоких монстрів.

- Вона наближається! - крикнув один із людей, і Олег одразу спрямував свій погляд угору.

Через кілька похилених від землетрусів будинків, людям показалася голова гігантського Демона.

Майже все світло від Місяця скупчувалося в одному напрямку - воно висвітлювало блідий лик Мари, її темні локони та худі плечі.

Навіть із самої землі люди могли розгледіти колір її великих очей. Вони були темно-карими.     

Коліна Олега почали трястися від хвилювання, проте його брудна фіолетова роба це непогано приховувала.

Роба, руки, посох, борода і навіть чорні брови Гуана - все вкривала запеклася від холоду кров. Аура тепла, що виходить від Гуана, остаточно ослабла під натиском аномальної холоднечі.