Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

Розділ шістдесят сьомий 

 

Розділ шістдесят сьомий 

 

Божевільні ідеї часто збуваються. Особливо, якщо цього хоче високопосадовець.  

           Франц Гегеншміт. “Божеволія” 

 

Марія досі не могла оговтатися від розмови з братом. У її голові прокручувалося фраза про боягуцтво, що в них крові.  Дівчина сиділа у своєму кріслі, дивлячись у пустий куток кімнати.  

Тихі й повільні кроки перевели увагу очей до відчинених дверей, котрі не зачинялися після виходу Ромула. 

-Ти як? – почувся голос Данила, що стояв на порозі у сірому матовому костюмі. 

-Я боягузка? 

-Якби була, то  тут би не сиділа.  

-А він? 

-Зрікся би, не зрікся, його б все одно «вбили». 

-Ти правий, - сказала Марія й поглянула на таймер, що показував 19 годин до прибуття «Ордено» на  Марс. Тоді її погляд впав на жадаючі очі Данила, що впритул дивилися на неї як на жертву. – Не дивися так. Мене це трохи лякає. 

-Я думаю тобі треба трохи розслабитись, -  сказав хлопець і поцілував дівчину в губи. 

-Мені час йти.  

-Розумію. 

-Зараз в моїй голові не «Орден», а брат. Поки він тут, я не зможу нормально працювати. 

-Так навіщо ти його запросила? 

Мовчання запанувало в кабінеті. Марія відвела погляд від Данила й побачила маленьку модель Марсу, що стояла на поличці. Її зіниці значно розширилися, а вираз обличчя серйознішим: 

-Я полечу на Марс під час бою. Буду дивитися на бій.  

-Ти з глузду з’їхала? Краще залишитися… 

-Якщо ти Верховний Головнокомандувач, то  відповідно мусиш бачити все, що коїться. 

-Ні, Маріє! 

Дівчина встала з крісла й, не обертаючись  до Данила, попрямувала на вихід з Офісу. Вона захотіла негайно поїхати в Генштаб, щоб запропонувати ідею військовим. 

Данило намагався наздогнати її, але вона навіть не повертала голови. Тоді він вирішив знайти Ромула. Одразу на думку спав головний імператорський кабінет. Данило біг коридорами Офісу. На шляху йому зустрівся Ґранд, який прямував до Марії: 

-Де Імператриця, і чому по Офісу не ходять люди? 

-Ти Ромула не бачив? 

-Що? – з подивом запитав Ґранд у Данила, який вже набирав швидкість, щоб прямувати далі. – Почекай! Даниле!  

 Обоє чоловік бігли до головного імператорського кабінету. Ґран не зміг наздогнати хлопця, тому сів на «коридорне таксі», що складалося з чотирьох колес та платформи з пультом керування. Чоловік запустив пристрій, вказав відповідну кімнату, і машина з невеликою швидкістю рухалася у бік головного імператорського кабінету. 

Ромул сидів за малим столом, повернутим головою до карти Галактичного Союзу. Він обережно вивчав її своїм поглядом з одного краю в інший. Тут почувся стукіт до кабінету. На порозі стояв захеканий Данило, тому Ромул відчинив двері, і попрямував на зустріч хлопцеві: 

-Чому ти так біг? – збентежено запитав Ромул. 

-Зупини її, прошу… 

-Кого? 

-Ромул? – здивовано вигукнув Ґранд побачивши хлопця. – Це ти? Тебе приховували?  

-Пане Ллойде, який я радий… 

-Ромуле, я знаю, що то Ґрнад. Послухайте обидва. Марія хоче поїхати на Марс спостерігати за битвою.  

-Що вона собі вигадала? – сердито відповів Ґрнад. –  Її місце в Хюмані, а  не в штурмовому кораблі. 

-Зробіть щось, обидва, бо вона мене не слухається.  

-Де вона зараз? – запитав Ґранд. 

-Не знаю. Вона вибігла з кабінету, і попрямувала на вихід. Боюся, їде в Генштаб. 

-Треба негайно вирушати, - зазначив Ґранд. 

-А мені що накажите робити? Офіційно, я вже мертвий. 

-Якщо ти й далі хочеш в її очах залишитися маленьким принцом, то лишайся тут. А якщо хочеш врятувати сестру, то їдь з нами. 

-Ромуле, при всій моїй повазі до тебе, але цей малий правий. 

Імператор дивися на обох чоловіків й не знав, що відповісти. Він хвилину простояв мовчки, не зводячи з них погляду. 

-Рушаймо! – порушив тишу Ромул.  

Марія  крокувала коридорами Генерального штабу. Коли вона увійшла в головну залу всі військові затихли, злякавшись сердитого виду Імператриці: 

-Панове! Як Верховна Головнокомандувачка я не можу спокійно споглядати, як «Орден» нищить наші сили. Однак  мені буде дуже приємно бачити на власні очі, як Галактичний Союз розтрощить те кляте «Сонце» на друзки. Моєю пропозицією є перенести Генеральний штаб на Марс, і особисто контролювати перебіг подій не за сотні тисяч кілометрів, а бодай сотню від поверхні. Це не тільки допоможе нам розуміти не через голограму перебіг бою, а й на пряму командувати нашими силами. Це підніме бойовий дух наших солдатів, і покаже, що Галактичний Союз не боїться загрози! 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍