Читати книгу - "Війна Калібана"

- увімкни внутрішні камери. Дай нам глянути.

- Я так не зроблю.

Авасарала відчула, як з грудей виходить повітря. Це сталося.

- Мені дуже шкода, - сказала Крісьєн, - Як же мені шкода.

Брови Нгуєна піднялися на міліметр. Губи стиснуті, безкровні і тонкі. Їй здалося що в кутиках його очей сльози, та це міг бути просто артефакт передачі.

- Ти маєш увімкнути транспондери, - озвалася вона. А коли чоловік не відповів, додала, - ми не можемо поставити протомолекулу на озброєння. Ми не розуміємо що воно за таке. Ми не можемо її контролювати. Ти щойно надіслав Марсові смертний вирок. Я не можу тебе врятувати, не можу. Але увімкни ті транспондери, допоможи мені врятувати його.

Сцена затягнулася. Авасарала могла відчути увагу Наомі і Голдена немов тепло, що випромінюється від радіатора опалення. Нґуєн похитав головою, губи йому сіпалися. Важка внутрішня розмова.

- Нгуєне, - звернулася до нього Крісьєн, - що трапилося? На твоєму борту. Наскільки все погано?

- Витягни мене звідси і я увімкну транспондери, - відповів адмірал, - запротор на губу до віку, мені все одно. Лиш витягни мене звідси.

Авасарала спробувала посунутись уперед, але лиш крісло ворухнулося. Вона шукала слів, які були спроможні його повернути, слів, якими б висловила що він помилявся, що був злом і що він загине нагло від своєї ж зброї і якось все виправиться. Вона дивилася на злого, маленького, переляканого чоловіка з обмеженими поглядами і шукала способу повернути його до простої людської совісті.

Марно.

- Я не можу цього зробити, - відказала.

- Тоді припини витрачати мій час, - відповів адмірал і розірвав зв’язок.

Авасарала відкинулася, накривши долонями очі.

- З того судна надходять дуже дивні дані, - мовив пілот, - Наомі? Ти це бачиш?

- Пробач. Дай мені секунду.

- Що в тебе там, Алексе? – запитав Голден.

- Активність реактора падає. Внутрішнє випромінювання через систему вентиляції сильно зросло. Типу вони охолоджують реактор через рециклери.

- Звучить якось не здорово, - почувся голос механіка.

У ходовій рубці знову запала тиша. Авасарала простягла руку аби викликати Саутера але зупинилась. Вона не знала що сказати. Голос який донісся по внутрішньо корабельному каналі був в’ялий і непевний. Вона спочатку і не впізнала Пракса, він повторив двічі, поки вона зрозуміла про що він.

- Інкубаційна камера, - сказав ботанік, - вони перетворюють корабель на інкубатор. Як на Еросі.

- Вони знають як треба робити? – поцікавилася Боббі

- Схоже що так, - відповіла старпом.

- Нам тре’ спалити цю штуку, - сказала сержант, - у нас стане вогневої сили аби це зробити?

Авасарала знову відкрила очі. Вона намагалася відчути щось інше окрім неймовірно-великого, океанічного жалю. Десь в середині має бути надія. Навіть у Пандори була.

Голден виявився тим, хто озвучив її думки:

- Навіть якби ми могли, Марс це не врятує.

- Ану ми їх всіх накриємо? – запитав Алекс, - воно ніби так, там купа гімна, але може тово…може ми їх зробимо?

- Важко сказати куди вони прямують по балістичній траєкторії, - відповіла Боббі, - нам варто втратити лиш одну, і воно дістанеться до Марсу.

Воно вислизнуло від неї. Вона була так близько від того, аби зупинити це і ось обудь-ласка, сидить і дивиться як воно вислизає. В животі зав’язався тугий вузол. Але вони не програли. Ще ні. Серед усього цього має бути вихід. Щось, що може бути зроблено.

Вона переслала свою останню розмову з Нґуєном Саутерові. Можливо в нього з’явиться ідея. Секретна зброя, що вигулькне нізвідки і змусить все владнатися. Можливо величезне братерство військовиків вичавить з Нгуєна залишки людяності.

За десять хвилин від «Кінга» відділилася рятувальна капсула. Саутер не потурбувався зв’язатися з нею до того, поки не знищив суденце. Ходова перетворилася на кімнату трауру.

- Добре, - озвався капітан, - до важливих справ. Нам треба сісти на базі. Якщо Мей там, нам потрібно її визволити.

- Я підписуюсь, - відказав Бертон, - і дока прихопимо. Він цю справу нікому не віддасть.

- Це те про що я думав, - вів далі капітан, - отже ви хлопці саджаєте «Росі» на поверхню.

- Ми хлопці? – перепитала Наомі

- Я на пінасі чкурну на лінкор, - відказав Джим, коди активації транспондера мають бути в КІЦі.

- Ти? - перепитала Авасарала.

- З Ероса вибралися лиш двоє, - знизавши плечами відказав капітан, - а лишився я один.

 

Розділ сорок дев’ятий: Голден

 

- Не роби цього, - промовила Нагата. Вона не благала, не плакала і не вимагала. Вся міць її прохання полягала в звичній простоті, - не роби це.

Голден одразу за головним шлюзом поліз за своїми марсіянськими обладунками у шафу де зберігалися скафандри. Та раптовий спогад з глибини пам’яті про радіаційну хворобу на Еросі зупинив його: - вони накачають радіацію в «Агату Кінг» протягом годин, ге?

- Не потикайся туди, - знову повторила жінка.

- Боббі, - Джим увімкнув корабельний зв’язок.

- Тут, - відповіла та з сопінням. Вона допомагала Амосові рихтувати спорядження для штурму наукової станції що належала Мао. Йому вистачило єдиної зустрічі з протомолекулярним гібридом аби розуміти. Що вони мали лаштуватися мов на ведмедя.

- Чи придатна ця стандартна марсіянська броня для захисту від радіації?

- Типу моєї? – уточнила сержантка.

- Ні, не підсилена. Я знаю що вони тренують вас, хлопці, для проходження майже через епіцентр. Я кажу про лахи які ми знайшли в МШН.

- Десь не більше за стандартний скафандр. Годиться для коротких прогулянок поза судном. Для довгих контактів з високими дозами опромінення краще не використовувати.

- Дідько, - відреагував той. Потім додав, - дякую. Позаяк вимкнув зв’язок і зачинив шафу.

- Мені потрібен костюм повного захисту. Що означає що при опромінення він триматиме краще, а от куль не триматиме взагалі.

- Скільки ще разів ти хапатимеш слонячі дози опромінення, поки зрозумієш що вже годі? – запитала старпом.

- Останній. Але це не точно, - відповів чоловік з посмішкою. Його подруга не посміхнулася у

відповідь. Він знову натиснув кнопку виклику і мовив:

- Амосе, принеси мені захисний костюм з інженерного. Найтривкішу штуку що є на борту.

- Добре, - відказав механік.

Джим відчинив шафу для обладнання і дістав свою штурмову гвинтівку. Вона була великою, чорною і мала лякаючий вигляд. Будь-хто, маючи