Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Звертайся, якщо що. Мій номер вже маєш. Якщо образить хто, або ж...
— ...Так. Звісно... Ще раз дякую за все, — прощаюсь поквапно.
Покидаю приватну лікарню з емоціями суперечності. Не кожного дня доводиться дізнаватись, що на твою честь колись закохані в тебе чоловіки називають своїх дітей...
Більше ні на кого не наштовхуюсь, але вже на території лікарні, мене окликає хтось:
— Дівчино, у вас щось впало!
Нетямуще озираюсь на хлопця позаду, на щастя незнайомого, та собі під ноги. І нічого загубленого не знаходжу.
— Перепрошую?
— Ваша усмішка! Її нема. Ось — хочу повернути. Тримайте цукерку, — дає мені смаколик жартівник.
— Це такий спосіб познайомитись? Не треба. Я не знайомлюсь.
— Шкода. Така краса й без супроводу. Я б вас всюди супроводжав. Але як ні, то ні. Візьміть хоча б цукерку!
Приймаю дарунок і навзаєм дарую усмішку. Незнайомець заслужив хоча б на це. Згадую невільно Сашка... Теж ще той пікапер...
Зітхаю та відшукую очима авто подруги. Марфуша та Настюша мають десь тут на стоянці мене чекати. Приєднуюсь до дівчаток у салон автівки.
— Щось ти довго, подруго. Що, шанувальники пройти не дають? — підморгує Марфа, котра звісно ж бачила з авто, як незнайомець мою увагу привернути намагався.
— Я заміжня жінка. Які шанувальники? — показово надуваю свої губки.
— Як "які"? Мовчазні! Коли шанувальників було багато? Що, не познайомилась із цим красунчиком? Ох, Лікусь, дарма, він схожий на актора з фільму "Каскадер". Гарненький кадр профукала, — немов дорікає мені кума. — До речі! Мені здалося, чи я Петю, романтика, того, що полковник поліції, бачила. Уявляєш! Тобі він не зустрічався ніде? З якимось згортком і жінкою зайшов у будівлю лікарні.
— Ні, не зустрічала його. Можливо ти помилилась, — приховую від подруги, що спілкуюсь із полковником, відтоді як місяць тому випадково зустріла його у центрі міста.
— А що за полковник? — проявляє підвищену цікавість Настя, біля якої я примостилась на задньому сидінні.
— Та так. Один романтик-сталкер, — пояснює, не вдаючись у подробиці, одній пліткарці інша.
— Ого! Лікусь, то ти дама у нас популярна! Чоловіки перед тобою штабелями так і падають! І чого ти досі з Харитоном? Ніяк не втямлю.
— Гарне питаннячко. Лікусь, коли кинеш мого братика?
— Дівчат, прошу, не треба. Добре? Я не можу піти зараз від Харитона. Я вам вже казала, — огризаюсь. Дівчата у відповідь цокають язиками.
Ці дві ґави останні тижні мені спокою не дають, все намагаються вмовити подати на розлучення з Даниленком. Не розуміють вони моєї поведінки та чому досі я виправдовую Харитона. Але я не поспішаю їм нічого пояснювати. Зарано їм знати про мої плани. Ці дві горлиці ще ті дзиґи — боюсь, аби не зірвали нічого мені на емоціях. Не те щоб я їм не довіряла, просто у моїй справі важлива раціональність і виваженість. А в них хіба є таке? Вони й нині продовжують далі відверто та перебільшено гнобити Харитона, опускаючи його в моїх очах. Цього разу піснею.
— "...А до неї заливають кожен день чоловіки. Але їй ніхто не треба, бо в неї вже є. У неї вже є токсік, маніпулятор..." — співають дівчатка в унісон під один надокучливий трек, який нібито за випадковим збігом грає саме зараз.
Та я не витримую їх виття. Перебиваю:
— ...Дівки! Кому я сказала? Я залишаюсь з Харитоном і мені байдуже, що він аферист і махінатор. Ні слова більше! Це ж не вам з ними жити, а мені!
Панянки гучно звуки невдоволення випускають зі своїх нафарбованих ротиків. Однак мене слухають і тему поганого чоловіка забувають. Зате згадують про інше.
— Лікусь, ти цей — заспокойся. Чого ти? Це ж усього лише пісенька. Вже й співати не можна? Ти ліпше скажи нам, що там результати? Які успіхи з кабінету гінекології принесла? — першою запитує Марфа, вимкнувши магнітолу.
Ніяковіючи та стидаючись, але все ж простягаю кумі папірці з результатами УЗІ. Замість словесної відповіді та, швидко пробігшись очима папірцем, емоційно вип'ячує очі та закриває рота рукою. Стадію її здивування можна описати, як важка.
— Лікусь, це... Господи... — шоковано лепече кума.
— Марфусь, якщо можна, то без коментарів, будь ласка, — прошу вражену.
— І що там таке? Мені теж цікаво, — безпардонно витягує з рук подруги мій медичний документ і друга сорока-ворона.
Але за секунду і вона витягує рота овалом і очі розширює свої.
— Ого!.. Очманіти...
— Настусь, і твої коментарі теж зайві, — повторюю я прохання та забираю свої документи.
Після цього в автомобілі нас очікує тиша. Марфа заводить двигун і всю дорогу лиш його звук ми слухаємо замість музичних мелодій. Заговорити наважуємось лиш тоді, коли висаджуємо Настю біля її будинку.
— То ти з ним через це? — коли вже залишаємось удвох і вирушаємо у напрямку мого дому, знов починаються за рибу гроші у Марфи. — Ти з Харитоном тепер будеш тільки через ці медогляди?
Доводиться частково стати відвертою з кумою:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будь мені тайною, Марина Тітова», після закриття браузера.