Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

Глава 50.

- Брешеш ти все.

- От робити мені більше нічого...

- Подумай сам, з чого б це дівчині самій йти до нашого замку, ще й пізно ввечері?

- Кажу ж - сон їй снився!

Останній роздратований викрик Аїна змусив мене прокинутися. Здригнувшись, я одразу ж сів на ліжку, намагаючись збагнути, що відбувається.

- Мені теж багато снів сниться, - недовірливо фиркнув Чейз.

- Так я ж розповідав, вона особливі сни бачить, як наш Тайлор, - продовжував обурюватися Аїн.

Мій сонний погляд перестав блукати кімнатою і виділив компанію сперечальників, яка розташувалася біля протилежної стіни, на ліжку Елана. Крім господаря спального місця, там був мій роздратований кучерявий друг, до речі, я його вперше бачив у такому стані, ще там примостився Чейз і Майкон, який сидів з ногами на стільці, що стояв поруч. За їхньою бесідою спостерігав Рін, сидячи на краю свого ліжка, і Тор, який стояв біля ванної кімнати та старанно витирав своє обличчя. Орсем усе ще сонно крутився в ліжку.

- А ось це взагалі небилиця, - махнув рукою Елан. - З чого б це Дірасу вас брати із собою, якщо він із новачками завжди сам розмовляє.

- Так я ж кажу, ми якраз займалися... - Аїн у буквальному сенсі закипав від роздратування, навіть почервонів, і я вирішив втрутитися:

- Ви чого розшумілися?

- Вітер! - радісно вигукнув Малий. - Ти прокинувся! Скажи ти їм, що я не брешу, і ми вчора провели в замок нову дівчинку-мага.

- Кажу, - я кивнув, - Аїн не бреше.

Потім я піднявся з ліжка, поправивши ковдру, що сповзла на підлогу, і, потираючи сонне обличчя, підійшов ближче до хлопців.

- Я ж казав! - радісно вигукнув Аїн, тикаючи в мене пальцем.

- А це ще нічого не доводить, може ви просто змовилися, - не поступився Елан.

- Ну все, - Малий схопився з ліжка, - мені набридло з тобою сперечатися, підемо я тобі її покажу. Усім покажу! Ми з Майконом уже ходили, але нас Тара прогнала, сказала, що як Тіса буде готова, то сама прийде до їдальні. Думаю, Тара вже пішла.

- Хто така Тара? - запитав Чейз.

- Куди ви ходили? - запитав я.

- Тара - це наш лікар, а ходили ми на п'ятий поверх.

- То може там просто кімната цієї Тари, - усміхнувся Елан.

- Ні, - Аїн знову почав закипати. - Дірас попросив Тару допомогти Тісі освоїтися, вона ж усе-таки дівчинка...

- Аїн, чого ти так завівся? - запитав я, кладучи руку на плече друга. - Вони над тобою просто жартують, насолоджуючись твоєю реакцією. Не треба їм нічого доводити просто зараз, усе одно ж побачаться з Тісою на сніданку або на уроці.

Елан і Чейз усміхнулися, визнаючи мою правоту і ні крапельки не соромлячись свого вчинку. Аїн глибоко зітхнув, незадоволено похитав головою і поплентався до умивальників зі мною за компанію. Тор став будити Сема. Незабаром ми всі перейшли в їдальню, де на нас уже давно чекав сніданок. Чейз спробував знову роздражнити Аїна, запитуючи, де ж обіцяна новенька, але хлопчик, під моїм схвальним поглядом, демонстративно засунув ложку з кашею до рота і не відреагував на слова. На цьому жартівник заспокоївся, теж беручись за їжу.

Не встигли ми з'їсти й половини вмісту тарілки, як до їдальні, несміливо озираючись, увійшла Тіса в супроводі Віліса. Хлопці завмерли з ложками біля рота, я теж на деякий час забув про їжу, розглядаючи нову мешканку замку. Вона відмилася і відпочила, волошкові очі світилися жвавим інтересом, щоки рум'янилися від легкого збентеження, на губах примостилася усмішка. Тепер на ній була тепла сукня темно-зеленого кольору, з-під довгого подолу ледь визирали чобітки, рукави були трохи підвернуті. Мабуть, у Тари не знайшлося сукні відповідного розміру, проте вона мала значно кращий вигляд, ніж учорашнє ганчір'я. Каштанове волосся Тиси, чисте і розчесане, було заплетене у дві коси, які лежали в неї на плечах.

- Ага! Я ж казав! - пискнув Аїн, підхоплюючись зі свого місця, змусивши здригнутися абсолютно всіх, навіть незворушного Вілліса.

Хлопчик підбіг до Тіси, дорогою вітаючись і бажаючи їй доброго ранку. Потім узяв за руку і поволік до столу. Я кивнув дівчині на знак привітання, співчутливо посміхнувся, і трохи розвів руками, мовляв, звикай, тут нічого не зробиш. Вона усміхнулася і кивнула у відповідь. Віліс переконався, що Тіса тепер у надійних руках, побажав усім смачного, вклонився і вийшов. За цей час Аїн встиг посадити гостю за стіл, підсунути їй тарілку і вручити ложку. Хлопці потихеньку приходили до тями. Рінол увімкнув наймилішу на світі посмішку і разом із Майконом розглядав новеньку. Чейз теж особливо не соромився, тільки витріщався не так відверто. А ось Елан намагався вдавати, що не відчуває ніяковості перед дівчиною, проте рум'янець, що з'явився, і мандрівний погляд видавали його з потрохами. Торен теж прикидався, тільки він намагався зобразити повну байдужість до подій, але раз у раз крадькома поглядав на Тісу. Орсем опустив погляд у тарілку і поїдав кашу, його пухкі щоки стали схожими кольором на два стиглих помідори. Я ж просто спостерігав за хлопцями, намагаючись не звертати уваги на незручність, яка теж оселилась у мене в душі.

Дивовижні створіння - дівчата. Загалом, нічого особливого, але ось вік не вгадаєш, поведінку не передбачиш, вони плачуть і сміються незрозуміло від чого, можуть образитися на порожньому місці. При цьому вміють вертіти чоловіками так, як їм завгодно.

- Доброго ранку, - вступив у розмову Рін, продовжуючи променисто посміхатися.

- Доброго, - кивнула дівчина, поспіхом прожовуючи кашу, яку вже встигла покласти до рота.

- Мене Рінол звуть, але можна просто Рін.

- Я Тіса, - вона з усмішкою оглянула всіх хлопців.

Це немов прорвало лавину, Майкон, Елан і Чейз навперебій стали представлятися. Потім, уже разом із Ріном і Аїном засипали її запитаннями. Тіса виявилася родом із маловідомого селища Сенове. Знаходилося воно в тій стороні королівства, де я ще не літав. Її село було маленьким і розташовувалося біля тонкої річечки, яку жителі називали Стрічечка.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍