Читати книгу - "Вибрані романи"

168
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 138 139
Перейти на сторінку:
довідку, готує інформацію про дона Мануеля для єпископа Ренади, щоби той порушив питання про його беатифікацію, проте її текст є чимось принципово іншим, аніж простим викладом життєвого шляху священика. Багато з важливих фактів вона дізнається не напряму, а від брата. Записане нею — це суміш її вражень, думок, а також пліток, домислів, переказів. Остаточний варіант тексту «невідомо яким чином» потрапляє до рук Міґеля де Унамуно, який також вносить у нього невеличкі правки. У кінцевого варіанту так багато співавторів, аби скласти вірогідне уявлення про те, яким був дон Мануель, навряд чи можливо. Не варто забувати й про те, що перед читачем — сповідь самої Анхели, в ході якої з’ясовується, що вона також не переконана в міцності своєї віри. Крок за кроком розгортається її власна трагедія, причому в самому фіналі образ Анхели набуває такої величності, що витісняє образ дона Мануеля. Нічого не залишається, як припустити, що вона пише не для єпископа, а точніше не тільки для єпископа, а й для того, щоби розповісти (прокричати) про власну духовну кризу. Таким чином, наративні техніки, застосовані Унамуно, втягують читача в конфлікт життя і смерті, віри й відчаю, надії й розчарування.

Історія-сповідь Анхели Карбальїно — складна і багатозначна парабола, в якій Унамуно відпускає на волю свою неперевершену майстерність гри з біблійним інтертекстом. Цю особливість таланту письменника можна відстежити в будь-якому іншому творі, але у «Святому Мануелі...» ця риса проявляється у своїй абсолютній якості. Ім’я «Мануель» перекладається як «з нами Бог», і його вибір є доказом того, що між протагоністом і Боголюдиною Унамуно встановлює паралелізм. Святий Мануель у романі повторює земний шлях Христа, але й Христос в Унамуно виходить доволі суперечливим. Це Христос, якого Бог залишив (невипадково лейтмотивом твору є передсмертні слова Спасителя: «Боже мій, нащо мене ти покинув?»). За нього, як за мученика віри, просить молитися дон Мануель. Сам священик, місцевий парафіяльний Христос, — потенційний самогубець, своє служіння людям він сам називає заміною справжнього самогубства. Аналогічна ситуація складається з іншими іменами. Ласаро — це Лазар, воскреслий із мертвих і врятований доном Мануелем од хвороби прогресизму, але ліки духовні також занадто сумнівні: брат Анхели стає ще одним мучеником і потенційним самогубцем, що повільно вбиває себе повсякденними добрими справами. Анхела — це, звичайно, янгол, це велика Мати-Діва, яка захищає власним тілом свого бідного сина дона Мануеля, але саме цей образ водночас найглибше і найвиразніше втілює в романі трагедію зневіри.

До текстової тканини роману-притчі-сповіді Анхели Карбальїно включено цілу низку пейзажних елементів — топосів, які також підносять розказану історію на загальнолюдський рівень і, водночас, надають їй агоністичних рис. Озеро — це і глибинний резервуар людських снів, і вічна традиція, яку треба зберігати, але це й чорна безодня, яка спокушає дона Мануеля закликами до самогубства. Скеля над озером — це символ непохитної віри, однак чому ця скеля називається Грифова, адже гриф — птах смерті? Цікаво спостерігати, як у портреті дона Мануеля поєднані природні топоси, які визначають трагічну (агонічну) основу буття персонажа, а разом з ним і всього людства: «Високий, худорлявий, випрямлений, голову тримав так, як наша Грифова скеля тримає свою вершину, а в очах затаїлася вся синя глибина нашого озера». Небо — це недосяжна мрія про чистоту цілісної свідомості. З неба падає білий сніг, ще один символ незаплямованості й надії, але той самий сніг наприкінці твору означає самотність і старість Анхели, яка так і не досягла злагоди із собою.

«Святий Мануель Добрий, мученик» — один із найдосконаліших романів Міґеля де Унамуно, в якому трагедія віри й антагонічно-агоністичний спосіб мислення набувають всесвітніх вимірів. Це свідчення абсолютного володіння письменника романною формою, такої висоти майстерності, коли удавана простота оповіді веде до невичерпного розмаїття художніх смислів. Якщо уважний читач слідує за ними, то опиняється саме там, куди ведуть і інші рюмани Унамуно: у нижній точці повного відчаю, з якого розпочинається драматичний рух людини до самої себе.

На завершення слід відзначити суголосність творчості М. де Унамуно сучасній епосі. Його філософування і художні практики яскраво ілюструють принцип діалогізму, про який так багато писалося в наш час. Відкритість, сократизм, парадоксалізм визначають унамунівське розуміння людини, життя, віри, особистості, національної ідентичності, часу, простору, класу, статі, поетики літературних творів. Сьогодні ми вже не можемо мислити інакше, проте не варто забувати, що Унамуно був одним із тих, хто навчив нас так мислити і так сприймати світ.

Олександр ПРОНКЕВИЧ

доктор філологічних наук, декан факультету іноземної філології Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили

Примітки

1

Ідеться про іронічні статті Міґеля де Унамуно, які провінційна читацька аудиторія не розуміла, вважаючи, що він справді принижує талант Сервантеса. «Культура» з великої літери К — це німецьке написання слова «культура» (Kultur), яке в іспанській мові починається з літери с. В одній зі своїх статей, надрукованій у «Мундо графіко», Унамуно застосував слово Kultur, щоби провести різницю між культурою (cultura) і цивілізацією (Kultur), тобто зовнішньою стороною, що організовує життєдіяльність духу (тут і далі примітки, не позначені як примітки автора, належать перекладачам).

2

Луїс Табоада (1848-1906) — іспанський письменник, автор гумористичних оповідань, що черпав матеріал для творчості з дрібнобуржуазного побуту. Був за життя дуже популярним.

3

Джакомо Леопарді (1798-1837) — італійський письменник-романтик, творець песимістичної теорії infelicita, «універсального зла», що панує у всесвіті. Своєю цікавістю до проблем моралі, до класичного стародавнього світу, мінливості всього сущого та пошуками найвищого виправдання людського існування Леопарді був дуже близький Унамуно й безпосередньо впливав на його поетичну творчість.

4

Етьєн Півер де Сенанкур (1770-1846) — французький письменник-романтик, автор роману в листах «Оберман».

5

Антеру Теркіну ді Кентал (1842-1891) — португальський поет-романтик.

6

Вісенте Пастор Дуран — один з уславлених матадорів початку XX сторіччя.

7

Ксенофонт у молодості був учнем філософа Сократа, чий образ він відтворив у «Сократичних творах», куди входять «Спогади про Сократа», «Захист Сократа на суді» і «Бенкет». Епізод, який наводить Унамуно, входить до

1 ... 138 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані романи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані романи"