Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

57. Ліка. Увага.

Повернувшись у місто, телефоную Марфі, щоб вона приїхала за мною. Подруга приїздить за п'ятнадцять хвилин.

— Чіп і Дейл на місці. Щоправда, Дейл зараз із Данею, тому Чіп сам. І, навіть, без Гаєчки-Настусі... Що в тебе сталося, Лікусь? Ти сказала, що без мене не впораєшся, — обіймає мене чорнявка при у своїй автівці.

— Скажи, ти досі виношуєш план, як насолити своєму брату?

— Насправді, після смерті тата я не знаю, що тепер робити. Мої вибрики, здається, не доречні. Хоч і не справедливо, що тато мені залишив так мало у заповіті, але Вадик зізнався, що він допомагав нам, і фінансово, і зв'язками, просто це не розголошували. Вадимчик придбав квартиру та із простого постачальника продуктів доріс до власника транспортної компанії не без його допомоги.  — зізнається подруга.

Зі скреготом і тугою, обираю теж зізнатись у дечому. Частиною свого плану поділитись з подругою і зруйнувати їй декілька нервових клітин. А може й не один десяток... Хто зна, як зараз відреагує Марфа на правду щодо таємниці свого родового дерева?

— То Ірма... Ірма мені... сестра? По батьку... По біологічному батьку, чорт забирай!.. А тато?! А тато! Мій тато, який мене виховав! Я йому ніхто! Але він все одно мене не обділив! І крім мами з татом, Харитон теж знав про одну маленьку таку деталь із моєї біографії... Ти його там скоро зробиш безхатьком без копійки за душею? До дідька концерт перед ріднею! Я його хочу вбити! Можна?! — стискає руки в кулаки та виходить із шокового стану моя коліжанка.

— Про це я й хотіла з тобою поговорити... У Вадима ще збереглися контакти колег? Мені необхідно заручитися допомогою постачальників не дуже свіжої риби... Або м'яса. Не важливо. Головне чогось тухлого, гнилого, але про що так одразу й не скажеш на вигляд.

— Отруєння?! А не буде простіше просто розчленувати Харитона? Навіщо переводити на нього зіпсовані продукти, якщо він сам слизький, що риба, а його душа тухла та гнила?!

Сміюсь разом із подругою. В цілому днем я вже задоволена. Процес запущено. І тепер план воліє скоро реалізуватись. А як скоро має показати вечір.

Сьогоднішній вечір я чекала так, наче моменту, коли можна припинити практикувати стояння на цвяхах. От тільки моя Дошка Садху має ім'я "Харитон" і ранить мене сильніше, впиваючись гостряками не в п'яти мені, а в саму душу...

Він повертається додому аж о десятій вечора. І поводить себе, як так і треба. Похмурий та малопривітний, як і завжди останнім часом. Встигаю подумати, що тривога була хибною. Якщо Харитон мовчить і не питає мене, чи все гаразд у гінекологічних справах, то, може, він, як і його мати, не в курсі махінацій Тимчуків? Може мати з донькою самі Даниленками жонглюють, як вміють, а мене просто випадково зачепило їх проперелом ненависті та помсти?..

Лягаємо спати у тиші. Без змін. Подих полегшення зривається з моїх вуст... Коли ж наступає ранок замислююсь навіть над коректуванням плану.

Та, мабуть, розслабляюсь зарано. Вдень мені надходить десяток викликів від Марії Олександрівни. А потім прилітає і повідомлення. "Недолікарка" вимагає явитись на огляд, бо має підозри, що в мене чималі проблеми зі здоров'ям. Лякає.

Сміюсь з цього... І дарма. Зарано сміюсь.

Ввечері Харитон повертається раніше, ніж вчора. Ще тільки двадцяту нуль-нуль настінний годинник процокав, а він вже тут, як тут. Інтуїція підказує, що ось-ось ситуація дійде до апогею. Готуюсь до команди "Увага". І не помиляюсь, бо врученням чергової квіткової композиції з білих і пухнастих хризантем та різнокольорових гілочок гіпсофіли та тихою вечерею мій спільний час із чоловіком не обмежується.

— Чому ти не ходиш до Марії Олександрівни? Вона мені телефонувала сьогодні... Анжеліка, ти дитина чи що? Де твоя відповідальність? У мене завал у ресторані. Чому я маю виправдовувати тебе перед лікарем, як дитину перед вчителем? Невже ти передумала мати дітей?

Отримую такі запитання ще за столом, не встигнувши прибрати й тарілки після вечері, а янгол і демон на моїх плечах перезираються. Демон потираю долоні задоволено. Янгол визнає помилку... Що ж, Харитон таки у змові з пані лікаркою...

— Я не хочу до неї більше ходити. І дітей від тебе мати теж не хочу. Якщо ти не визначаєш сином Тео, то чи визнаєш тих дітей, яких тобі народжу я? — замість тисячі можливих рішень, обираю напад на Харитона. Кращий захист, як-не-як.

Даниленко стає льодом. Таким же білим, крижаним і нерухомим.

— Це Марія Олександрівна тобі розповіла?

— Можливо, — відповідаю, що мудрець, аби не бути переможеною завчасно.

— Що ще тобі відомо?

— А ти не будеш заперечувати про почуте? Про Тео, про Ірму, — не вдаю, а дійсно дивуюся, як тримається Харитон і не виправдовується, як він це робить постійно. Натомість він лише безсило заплющує очі та зітхає, наче каторжник, котрий наповнює свої груди повітрям в останній раз, стоячи перед бездушним катом.

— Це треба було очікувати... Вони мене лякали цим, — вимовляє зрештою.

— Лякали?! А ти в нас ляканий такий? Полохливий зайчик? Ха! От тільки шерсть твоя трохи забруднена, — дозволяю собі проявити емоції, але в міру.

— Кохана, все складно, — злітає з вуст бідолахи.

— Таки "кохана"? Від коханих не приховують дітей від інших жінок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍