Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Між світами, Ілля Попенко

Читати книгу - "Між світами, Ілля Попенко"

37
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 137 138 139 ... 152
Перейти на сторінку:

– Насте… – раптом перебила Ліра, вочевидь навіть не слухаючи те, що каже хлопець. – Нам потрібно розлучитися, – продовжувала дивитися вона кудись перед собою і одинока сльоза почала стікати по її щоці.

– Ні, не потрібно, – захитав головую він, сильно занервувавши.

– Ні! Все! – здалася вона і дала волю сльозам, що градом посипалися з очей. Дівчина завжди плакала однаково мило – просто зачинивши очі і не видаючи жодного звуку. Ця картина розривала Настову душу, він не міг дивитися на це.

– Ну ти чого, пташечко… чого ти, – почав він гладити дівчину по голові і цілувати у щоки. – Квіточко, красуне… – цілував він мокрі од сліз щоки та губи, які дівчина спочатку смішно ухиляла від нього, а потім нарешті здалася.

– Ти зі мною з жалю! Я нікому вже не потрібна такою, – з очей полилася нова хвиля розпачу. Біла зім’ята хустинка почала нещадно терти маленький носик та щоки.

– Як це не потрібна! Мені потрібна! Дуже потрібна! – штучним дитячим голосом спілкувався Наст, неначе з маленькою дитиною, яку потрібно заспокоїти пестощами та теплом.

– Ти хочеш сказати, тобі все одно на ногу? – з надією повернула вона обличчя до Наста, кажучи при цьому немов с нотами іронії, і той відверто, як міг, від чистого серця почав переконувати свою кохану.

– Ліра, да я тобі Богом клянуся! Якщо б я міг, хрест даю! – перехрестився він і дівчина вперше посміхнулась, побачивши щирі, непідробні емоції від свого коханого хлопця. – Якщо б я міг – віддав би тобі свою.

– Тц, – цокнула сумно вона, похитавши головою.

– Правда! Віддав би! Ну, а нащо вона мені… я ж воротар.

– Екстра-­класу, – прошепотіла вона під ніс, розглядаючи свою понівечену хустинку.

– Вірно підмічено, пташечко, екстра-­класу. Я б віддав тобі ногу, якщо б це було можливо… Щоправда, ти б ходила так… ну трохи перевальцем, бо моя ж довша. «Тік-тік тік-тік», – накульгував він з середнього на вказівний палець, повзучи по Ліриному передпліччу.

– А сам би як? – вже з трохи менш сумною посмішкою запитала вона.

– А сам за тобою, «тик-тик-тик», – одним середнім пальцем пострибав по руці Ліри Наст. – Як та лампа с мультфільму.

– Ги-ги-ги, – розвеселилася дівчина і Наст із задоволенням подивився на неї, усміхнену.

«Анафілактична краса», – відлунило в Яковенкових думках.

В кабінеті за дверима з червоного дубу Микола Миколайович Міров, дивлячись у камери спостереження, протирав одиноку сльозу, що текла по його закам’янілому, здавалось би назавжди, обличчю.

***

(місяць потому, психіатрична лікарня

міста Сєвєродонецьк)

– Все, ми пішли, Цвірк. Насте, ти ще побудеш? – благаючи подивився Сава на ліпшого друга.

Зелений Рудий вже не міг сидіти і бачити свого друга, що з повністю розгубленим обличчям дивиться на хлопців, немов їх і нема тут зовсім. Цвіркун сидів на ліжку в кімнаті, яка не мала жодного предмету з гострими кутами і нагадувала більше якусь залу для медитацій. Він дивився то на друзів, то у вікно, інколи навіть не помічаючи, як слина цівкою тече з його рота.

– Так-так, пацани, йдіть, я ще на трохи залишуся, – вичавив посмішку Наст.

«Плеськ-­плеськ», – плеснули долонями Наст із Савою й Рудим по черзі.

– ЦВІРК, МИ ПІШЛИ, – гучно сказав Даня своєму другові, який відволікся на пташок за вікном.

– А‑а… пішли…хм…е-е, – розгублено почав він щось видивлятися в кімнаті. – Ну цей, так рано, хах, – обтер він незрозуміло навіщо долоні об штани і простягнув руку. – Ви ж цей… м-м-м, – скривився він, пригадуючи думку, яка як на лихо тільки-но вилетіла з голови. – А! – пригадав темноволосий хлопець. – Передайте велетню, щоб не ображався і теж приходив, – з щирою посмішкою подивився він на хлопців, що сумовито перезирнулись. Вони вже тричі сказали другу, що Захар загинув, але Цвірк не сприймав це, чи не міг утримати в мозку.

– Добре, Цвіркунчику… – сумно обійняв друга Рудий і покинув палату, а за ним і Сава.

Наст сів поруч із другом і подивився у вікно, грати якого були зсередини кімнати, а не зовні. Квітневе сонце останніми променями осяювало кімнату непривітної клініки та обличчя юнаків, що пережили занадто, як для свого віку.

– А Рональдо закінчив кар’єру? – раптом перервав тишу Цвірк. Його улюблений футболіст пробив цю прірву байдужості.

– Та ні, ти що… грає, йому всього-то… е-е…

– Сорок…?

– Всього-то сорок з ґаком рональдівських років! Це приблизно 25 людських…

– Двадцять сім…

– Не буду сперечатись з експертом, – підняв руки вгору Наст, щиро посміхнувшись через зрушення з мертвої точки.

«Ха-ха-ха-ха-ха-ха», «Ги! Ги-ги ги-ги», – доносився гучний регіт зі спільного залу лікарні, де пацієнти проводили свій вільний час.

– Цвірк, я зараз, гляну, що там, – перепросив Наст друга і вийшов з палати.

В холі на м’якому дивані двоє чоловіків сиділи і реготали до нестями, дивлячись гучне інтерв’ю міністрів України на відкритій прес-конференції з журналістами. Як тільки-но справа доходила до постановки питання, чоловіки замовкали, але коли починали відповідати міністри – гогіт чув весь поверх. Наст насупив брови та нагострив вуха, щоб почути, що такого смішного кажуть міністри, але не почув жодного кумедного слова, лишень відповіді на поставлені питання: про закінчення війни, підняття зарплати, перспективи та нові проєкти і так далі. Хлопець мучився від цікавості, та не витримавши, підійшов до чоловіків і запитав в них:

– Панове, я перепрошую, а чого ви смієтеся, цікаво просто? – з ввічливою посмішкою запитав він у двох, схоже за все, колишніх військових, що мали повністю здоровий вигляд.

Ті підняли на нього очі, але згодом, так і не відповівши нічого, відвернулися і знов почали реготати з міністрів.

– Сенсорна афазія… або афазія Верніке, – пролунав голос з-за спини і Наст обернувся. Лікар в білому халаті, що інколи приходив до Цвірка, стояв у холі і з жалем дивився на двох чоловіків.

1 ... 137 138 139 ... 152
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між світами, Ілля Попенко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Між світами, Ілля Попенко"