Читати книгу - "Блакитне мереживо долі"

Пізніше, коли Ред навчався у Мерілендському університеті, намагаючись реалізувати своє покликання і працювати згодом у будівельній фірмі свого батька, Меррік у коледжі Брін Мор училася, як піднятися над своїм походженням. Під час зимових канікул вона каталася на лижах із друзями, улітку — ходила під вітрилами. У своїх розмовах вона використовувала слова «божественний» і «смачний» (коли йшлося не про їжу). Ви можете уявити, щоб її батьки так розмовляли?! До того часу вона встигла значно від них віддалитися.

Найкращою подругою Меррік на той час (десь із 4 класу) була Пукі Вандерлін, яка також навчалася у коледжі Брін Мор. Навесні 1958 року, коли обоє дівчат закінчували школу, Пукі заручилася з Вальтером Баррістером ІІІ, відомим як Трей.

Трей також був із Балтимора, випускник Ґілмана та Принстона, і тоді він працював на сімейній фірмі, де займався фінансами. Тож на літніх канікулах, коли Меррік і Пукі приїздили додому і сиділи зі своїми друзями на терасі біля будинку Вітшенків, курячи сигарети Pall Mall і говорячи про те, як їм нудно, Трей зазвичай також був із ними. Напевно, він мав гнучкий графік роботи.

На той час Ред працював у підрядника і коли він повертався додому о четвертій годині, завжди бачив Трея (з білим піджаком на плечі та у туфлях на босу ногу; уперше Ред помітив таку моду, шкода, що не востаннє) і всіх інших друзів на подвір’ї. Потім вони йшли гуляти невідомо куди і робили незрозуміло що. Оскільки цю історію розповідав дітям Ред, ніхто й справді не знав, що робили друзі Меррік. Можливо, йшли у кіно, а потім у кафе чи на танці, а потім пізно ввечері знову поверталися на терасу Вітшенків.

Оскільки це була велика тераса, усі сиділи там, навіть коли йшов дощ. Вони говорили не дуже голосно, проте їх було чудово чутно у двох кімнатах: у спальнях батьків і Реда. Частенько Ред відчиняв вікно і кричав униз: «Гей, хлопці, декому завтра дуже рано вставати!».

А батьки ніколи не мали нічого проти. Джуніор, мабуть, світився від щастя: усі ці вишукані хлопці та дівчата сидять на його терасі, тоді як їхні батьки ніколи не запрошували їх з Лінні до себе.

Саме того літа, наприкінці навчання в університетах, молоді мали одружуватися. Меррік у той час зустрічалася з двома хлопцями одночасно, але жодного з них Ред добре не знав. Вони були старшими на кілька років і постійно змінювали один одного, тому Ред їх плутав. До того ж, він не вірив, що Меррік справді подобалася цим хлопцям. Вона була незграбною, занадто худою, зі щелепою, що краще личила б чоловікові, а не жінці. А ще того літа у неї була нова модна зачіска, що зовсім їй не пасувала: з одного боку волосся стирчало, наче на нього постійно дув сильний вітер, а з іншого— було занадто притиснуте до голови. Але Тінк, чи Бінк, як там тих хлопців звали, справді були у захваті від цієї дівчини. І якщо вони і називали її жердиною, то лише для того, щоб привернути її увагу.

Якось Джуніор запитав Меррік:

— А хто цей білявий хлопчина з короткою зачіскою?

— Це ти про кого?

— Про того, хто скаржився на свою невдалу вчорашню гру у гольф!

— Тату, про кого саме ти кажеш?

Із цієї розмови Ред зрозумів, що жоден із цих хлопців не подобався його сестрі. І що батьки, а саме тато, з інтересом підслуховували розмови на терасі.

У той час Пукі почала ретельно готуватися до свого весілля. До нього лишалося менше року, і подія такого масштабу вимагала серйозного планування. Була визначена дата та обрано місце для самої церемонії. Наразі йшли суперечки щодо кольорової гами суконь для подружок нареченої. Меррік була головною подружкою, тому активно брала участь у підготовці.

Коли вона жалілася батькам, що така роль передбачала багато нудних обов’язків, її матір зауважувала: «Це дуже мило з боку Пукі, обрати на таку роль саме тебе, моя люба!», а батько додавав: «Не забувай, Волтер Баррістер першим засновував банківську систему у Балтиморі!».

Ред помітив, що на дівчачих посиденьках Пукі почала принижувати Трея. Вона висміювала його звичку ретельно стежити за своєю зачіскою, коли світле волосся спадало на чоло, і називала його принц парку Роланд.

— Дівчата, я не можу з вами піти завтра на закупи, — казала вона, — бо принц парку Роланд змушує мене йти на ланч із його мамою.

Частково це пояснювалося тим, що дівчата про все говорили з іронією, не залежно від теми. Але звісно, Трей заслуговував на таке прізвисько, яке отримав позаочі. Ще у випускних класах школи він почав їздити на спортивному автомобілі, а великий дім у Балтиморі був лише одним із трьох, що належали його сім’ї. Інші були розташовані на далеких курортах, як про те писали у The New York Times. Пукі також розповідала, що сам Трей дуже зіпсований хлопець, і у цьому повністю була винна його мама, «королева Еула».

Еула Баррістер була стрункою, вишукано одягненою та завжди чимось незадоволеною особою. Щоразу зустрічаючи її у церкві, Ред згадував місіс Брілл. Однак місіс Баррістер, окрім усього іншого, керувала церквою, жіночим клубом і своєю сім’єю, до якої входили троє осіб. Трей був її єдиною дитиною, улюбленим хлопчиком, «щенятком» як вона любила його називати. Зрозуміло, що Пукі Вандерлін не була йому до пари.

Усе літо Ред слухав про поневіряння Пукі із «королевою Еулою». Дівчина щодня розповідала нові історії. Це були нестерпні сімейні вечері, чаювання зі старими дамами або ж майбутня свекруха заставляла бідолашну йти до її косметолога, щоб вирівняти брови. А ще вона критикувала її манеру писати листи з вдячністю за гостинність, мовляв, її подяка звучала нудно. Вибране дівчиною срібло замінили, навіть не спитавши. І примусили змінити весільну сукню на таку, яка приховувала б її пухкі плечі.

І щоразу після чергової жахливої історії Меррік манірно ахала і охала:

— Ні, я просто не можу повірити! Неймовірно! Чому ж Трей не вступиться за тебе? — питала вона.

— Ох, Трей, — з огидою промовляла Пукі, — він вважає, що його мати — це ясне сонечко у небі.

Трей був не лише неуважним, а ще й егоїстом й іпохондриком. Крім того, зустрічаючи своїх друзів, він завжди забував про існування Пукі. Тож хоча б раз за всі роки Пукі хотіла бачити свого нареченого ввечері тверезим.

— Йому потрібно змінитися, або він втратить тебе, — завжди говорила у відповідь Меррік. — Ти не повинна виходити за будь-кого! Якщо ти цього не хочеш, ти не повинна терпіти Трея. Згадай Таккі Беннета, він ледь не застрелився, коли почув, що ти заручилася.

Часто Пукі розповідала свої історії, навіть коли у кімнаті був Ред (на нього не зважали, бо він не належав до їхньої компанії). Тоді Ред запитував: «Як ти миришся з таким ставленням до себе?» або «І ти погодилася одружитися з цим хлопцем?»

— Я знаю, — відповідала Пукі, — я страшенна дурепа!

Хоча така відповідь зовсім не