Читати книгу - "Світло в серпні"

пущену учвал кавалерію, поразки й ратну славу, так само, як на вулиці, завівши мову про коней на скаку, приплутує хори звитяжних серафимів і розгрішення. Природно, старі чоловіки та жінки кінець кінцем дійшли висновку: те, що він виголошує Божого дня в Божому домі, межує зі справдешнім святотатством.

І Байронові розповіли, що після року життя в Джефферсоні жінчине обличчя набрало застиглого виразу. Коли церковні сестриці навідувалися до Гайтавера, стрічав їх один, метушився без піджака, в сорочці без комірця, й першої миті здавалося, що взагалі не тямить, навіщо вони прийшли й що йому робити. За якусь хвилину запрошував їх увійти й, перепросивши, виходив. Не чутно було ні звуку в домі, поки гості, сидячи у своїх святкових сукнях, перезираючись й оглядаючи кімнату, прислуховувались і нічого не чули. Та ось він повертався, у піджаку й при комірці, сідав і говорив про церкву та хворих, а жінки відповідали чітко й спокійно, все дослухаючись, зиркаючи на двері й, мабуть, розмірковуючи: а чи знає пастор те, що вони вважають уже відомим і певним?

Сестриці перестали ходити до нього. Невдовзі вже й не помічали пасторової жінки на вулиці. А він поводився так, ніби нічого поганого не діється. І тоді дружина стала відлучатися на день-два. Люди бачили, як вона сідає на ранковий потяг, як змарніло й схудло її обличчя, ніби вона ніколи не наїдається досита, як застигли її очі, що дивляться й ніби нічого не бачать. А священик пояснював, що дружина їздить відвідувати родичів десь на околиці штату, аж поки під час одного такого відлучення джефферсонівська жінка, яка приїхала до Мемфіса на закупи, побачила, як пані пасторова квапливо входить у готель. Саме в суботу ця джефферсонівка повернулася додому й розповіла про побачене. Наступного дня Гайтавер стояв за катедрою й знову сплутував релігію з кавалерією, дружина ж повернулася в понеділок і найближчої неділі — вперше за останні шість чи сім місяців — прийшла до церкви й сіла ззаду, зосібна. Якийсь час приходила щонеділі, а тоді знову зникла, цього разу серед тижня (було це в липні, стояла спека), і Гайтавер пояснив, що вона поїхала до родичів у село, там прохолода. Старійшини, літні чоловіки та жінки, видивлялися на нього й не могли добрати, чи сам він вірить у те, що каже, а молоді перемовлялися за його спиною.

І годі було второпати, чи вірить у те, що каже їм, чи переймається тим пастор, переплутавши релігію й застріленого на скаку діда, немовби дідове сім’я, з якого він походить, теж було тої ночі на коні, теж дістало смертельну кулю, і цієї миті спинився час для сімени, і нічого відтоді не сталося, не постало, навіть сам Гайтавер.

Жінка повернулася перед неділею. Стояла спекота, старожили казали, що такої зроду-віку не пригадують. У неділю дружина прийшла до церкви й сіла на задній лаві, сама-одна. Посеред проповіді зірвалася з лавки й закричала, заверещала щось, погрожуючи кулаками амвону, а там її чоловік обірвав мову і, нахилившись, завмер із зведеними руками. Люди, що сиділи поблизу, спробували її втримати, та вона відбивалася. Байронові Банчу описали, як жінка стояла, вже в проході, репетуючи й погрожуючи кулаками катедрі, де остовпів, подавшись уперед, звівши руки, чоловік із застиглим обличчям, спотвореним на подобу громовержної алегоричної тиради, так і не виголошеної до кінця. Невідомо, кому вона погрожувала: чоловікові чи Богу. Тоді пастор зійшов, наблизився до дружини, і вона припинила пручатися. Вивів її надвір, услід їм поверталися всі голови, аж поки старший священик звелів органістові заграти. Після полудня старійшини зібралися за зачиненими дверима. Не знати, про що говорили; відомо лише, що Гайтавер, повернувшись, увійшов до кімнати зборів і теж зачинив за собою двері.

Люди так і не дізналися, про що там ішлося. Знали тільки, що церква зібрала гроші, аби послати жінку на лікування в санаторії, а Гайтавер відвіз її, повернувся й у неділю, як завжди, виголосив проповідь. Жінки, сусідки, серед них і ті, що кілька місяців не заходили в пасторову домівку, були добрі до нього, час від часу приносили йому щось попоїсти й розказували одна одній та своїм чоловікам, що там безлад, що господар оселі харчується, як та худобина: коли зголодніє, їсть що трапиться. Раз на два тижні він відвідував жінку в санаторії, за день повертався, а в неділю знову ставав за катедру, ніби нічого й не сталося. Коли розпитували про жінчине здоров’я, — з цікавістю та співчутливістю, — то дякував. І знову в неділю на амвоні несамовито вимахують руки, у нестямно захопленому, палкому голосі гримлять примарні Провидіння і Спасіння, прудкі коні й мертвий дід, а внизу сидять спантеличені, вражені старійшини та решта парафіян. Восени повернулася додому дружина. Мала вже ліпший вигляд. Трохи погладшала. Але найбільше змінилася в чомусь іншому. Мабуть, унаслідок цієї зміни вона здавалася доброчеснішою, принаймні свідомішою. Одне слово, такою, якою її завжди хотіли бачити парафіяльні дамочки, якою, на їхню думку, має бути пасторова дружина. Тепер регулярно ходила до церкви й на молитовні збори, панí відвідували її, а вона їх. Сиділа скромно й тихо, навіть у себе вдома, коли її напучували, як хазяйнувати, у що вдягатися, чим годувати чоловіка.

Можна сказати, що їй пробачили. Не обмовилися про злочин чи гріх, не присудили покути. Одначе місто не вірило, що дамочки забули колишні загадкові поїздки до Мемфіса, про мету яких усі мали однакову думку, хоча ніхто її не висловив, не вимовив уголос; бо ж відало воно, що порядні жінки не так легко забувають добре чи лихе, адже хочуть, щоб не щезав аромат і смак прощення на язику та піднебінні совісті. І місто було цілком певне, що дамочки знають усю правду, бо розуміло, що зло підманює тільки неподобних жінок, і ті мусять хоч на якусь часину попускати свою ненастанну підозріливість. Натомість жодна добропорядна жінка не дасть себе одурити, бо, раз уже вона сама собою добра, то не потребує завертати собі голову своїми чи там чиїмись чеснотами і добротою. Тим-то й має повно часу на те, щоб занюшити гріх. Словом, коли за яких чотири чи п’ять місяців пані Гайтавер знову вирушила в дорогу, а чоловік сказав, що на відвідини кревняків, місто дійшло думки, що цього разу навіть він не дурив себе. Хай там як, вона повернулась, а священик далі проповідував, провідував здорових та недужих і вів бесіди про церкву. Жінка ж занехала ходити на відправи, і невдовзі дами перестали гостювати в неї, ба