Читати книгу - "Архе"

вечір близенько. І хотів би отримати свої листки назад. То ж є дуже цінні копії… Я повинен їх переписати. Ти навіть не уявляєш, шо вони значать для мене і від кого дістались!

Щось смикнуло Терезку за нутрощі, бо відчула, як мимоволі опинилася у геть лажовій ситуації. На Високому замку вже споночіло, і поміж кущами почали увижатися якісь обличчя. Стало страшно. Температура зібралася з духом і заявила:

— Значить так. По перше. Я вам нічого про геометрію не розказувала і папку свою не показувала…

Буба гмикнув: «Ну та, якраз! Може, досить дурочку ламати?..»

— По друге, — продовжила вона. — ніяких документів я від тебе не брала, це я твердо знаю. Нашо ти, Антон, вигадав таку історію, мені не зрозуміло. По третє, вже зовсім стемнілося, а ви обидва перестали мені подобатися, так що я йду на маршрутку, а ви собі як хочете. Дякую за компанію і…

Терезка спробувала піднятися, але Антон вхопив її за лікоть і крізь зуби видавив:

— Нє, сядь.

Терезка стерпла. «Пі і іздєц. — тільки й подумала вона. — Оце так вляпалася!»

— Терезо. Давай серйозно. Я не жартую. Віддай мої документи. Мені дуже потрібно повернути їх одній людині.

— А ти відпусти мене.

— Я відпущу, але ти сядь.

— Перше відпусти.

— Сядь, я сказав.

Терезка сіла. Антон відпустив. Рука, там де її стиснув Антон, пекла. Горло стиснулося від передчуття неприєм ностей.

— Давай розійдемося нормально, без ексцесів. Сюда ми йшли з порожніми руками… Це ти пам’ятаєш? — спитав Антон.

Терезка кивнула, зібрала всю волю у погляд і заглянула в Антонові очі.

— Але пригадай, шо ми зробили, як тільки но ви купили в мене флакончик «плазми». Ми йшли біля пожежної частини, зупинилися. Я витягнув нам по цигарці, і ми курили, балакали. Було таке, правда? А тепер пригадуй, шо в мене було в руках, крім цигарки?

— Нічого! Руки в тебе були вільні! Я добре пам’ятаю!

— Ой чи…? Я мав з собою папочку, всередині папери — дуже важливі. Я попросив потримати їх, шоби ми не загубили, коли підемо крапатись. Ти сказала: добре, і запхала їх до сумки! Ну, пригадуй! Це ти мусиш пам’ятати! Як ти могла таке забути!

— А ти не злися! Не брала я ніякої папки в тебе! Шо ти взагалі від мене хочеш?

— Я не злюся! Я просто хочу забрати в тебе документи!

— Ага, попався! — тріумфував Буба. — Ти чуєш? Сам каже, шо хоче забрати їх в тебе.

— А ти взагалі не втикайся, не твоя справа! — визвірів Антон. — Пиздуй звідси, поки не дали в радіо… Нє, серйозно, Терезко, я розумію тебе. Коли перший раз крапати «плазму», завжди якісь малімони із пам’яттю. Всяке буває: це забудеш, то переплутаєш…

Буба сплеснув руками, вочевидь, вражений безцере монною брехнею. — І ти його ше слухаєш? Ти тільки вдумайся, шо він каже!..

Білими нитками шито, хлопче! Я ж тебе наскрізь, — Буба закотив пальцем повіку, — чуєш, наскрізь оцим во бачу!

Антон підняв руку до голови, втомлений безглуздістю ситуації. Секундна пауза, і він, начебто заспокоєний, невимушеним тоном звернувся до Терезки.

— Послухай. Терезко. Ми з тобою тільки сьогодні як познайомилися. Я не знаю, нашо тобі здалися мої доку менти, шо ти їх не хочеш віддавати. Можливо, ти просто вирішила пожартувати. Я таке розумію. Але мені вони позаріз потрібні ще нині. Тому давай без цих, без дурниць.

Якщо боїшся, просто в сумці привідкрий свою папку і переконайся, що там лежать мої документи. Я тобі сірником присвічу…

— Не смій! — стрепенувся Буба, і Терезка зіщулилася з переляку. Матка охолола до кімнатної температури, зате в голову ударило щось гаряче. — Не смій йому навіть показувати! — Буба підскочив до Терезки, готовий, в разі чого, захищати її від аґресора. — Пригадай, шо я казав: захоче в тебе їх відібрати!

— Дай їй подивитися! Не лізь у чужу справу, ти, блядь, простокваша ходяча!

— Терезко! Навіть не розв’язуй! Ти знаєш, чим це може скінчитися!

Крапляр сплюнув. Терезка побачила, що він уже справді лютий.

— Все, — наказав Антон. — Досить того маскараду. Або ти віддаєш мені мою папку, або…

Антон різко піднявся, Терезка пискнула з жаху й зірвалася на ноги в темряву. Вона помчала дико і несамо вито, притискаючи сумку з дорогоцінною папочкою до грудей, скочила через балку, протовклася через кропиву, бігла, бігла, бігла вниз, поки не добігла до колії.

На світлофорі, як по магії, біля неї пригальмував трамвай.

Тереза копнула двері, і ті відчинились. Терезка заскочила.

Двері закрилися.

7

Щойно замкнувши двері на ключ, Температура дозволила собі зорієнтуватись. Намацала у темряві вимикач, клац, у плафоні спалахнула жарівка.

Вона кинула сумку на підлогу і почала панічно розшнуро вувати зав’язку. Понадта поспішність тільки ускладнила вузол, у хід пішли зуби, поки на силу не розшнурувала наплічник. Видобула папку, розв’язала шнурівки, відкрила і отетеріла. Поверх ксерокопій лекцій Лобачевського лежали видерті з зошита листки. Списані з нитки до нитки синім чорнилом, косим тоненьким почерком.

Перший абзац у купі листів починався так:

Невже це почалось із писемністю? Невже ті істоти були ЗАМІСТЬ НАС уже тоді? Можливо, нас почали контро лювати відтоді, як мавпоподібний адам намалював перший символ?

Вона не могла не здогадатися, що це за текст. Так почи нався Лжеевклідів «Антицентр».

Терезка читає

1

Дома було як завжди: прохолодна кімната, закидана підручниками хімії («Хімії? — кортіло здивуватися їй, та не знайшлося сил. — Хіба я мала книжки з колоїдної хімії?»), годинник без батарейки і знайома їй пара сонечок на підвіконні.

Не відчуваючи проблисків апетиту, Терезка сіла на кухні і викурила цигарку, з кожним вдихом по новому прига дуючи день. Зненацька вона впіймала свою пам’ять за неприпустимим ділом. Пам’ять, з невинною усмішечкою на устах, випаровувала спогади про «плазму».

Терезка сполошилась і забичкувала сиґарету. Щось у ній докладало всіх старань, аби списати просто колосальний спогад у розряд непотребу. Її охопило дивне збентеження.

Одна можливість забути, втратити цю чудотворну жилку в погляді, тендітний контакт зі світлом і знову стати присліпкуватою недорікою, жахала. Забути і не зауважити — оце в натурі страшно.

Неспокій і туга за чимось безповоротно загубленим не зникли навіть тоді, коли їй повністю пригадався в’юк.

Згадалося навіть подвійне, але ніскільки не зрозуміліше g

2

Архемани казали, що переживання втрати, які можна відчути після першого в’юку, особливо загострюються при усвідомленні плину часу та спогляданні величі природи: світанків, сутнків, злив з блискавицями, веселок, неба тощо.

За умови нагляду більш досвідчених видців цей диском форт легко