Читати книгу - "Повторення пройденого"

— У нас підручник інший.

— Не вигадуй! Підручник у всіх один. Настя ж он вирішує,— заявила математичка.

Настя справді, як старанна учениця, щось швидко писала в зошиті. Антон скосив очі в її записи.

— Чесно, у мене інший підручник був. Я в спецшколі вчився, — спробував виправдатися Антон.

— Для розумово відсталих, чи що? — пожартувала Мила.

«Ну, матусю, від тебе я такого не чекав. Ні щоб підтримати майбутнього синочка», — подумки дорікнув їй Антон, але за нього несподівано заступилася Настя.

— Це він просто перенервував, тому й забув.

— Що ж, сподіваюся, поступово ти увійдеш у ритм. Якщо буде важко, діти візьмуть тебе на буксир.

— Як це? — не зрозумів Антон.

— Після уроків залишаться і пояснять тобі матеріал. Хто візьметься допомогти Антону?

Вгору злетіло відразу кілька рук. Алевтина Вікторівна обвела поглядом клас.

— От і добре. А зараз подивимося, що у нас нарозв'язував Єрмак Юра.

Поки всі дивилися на дошку, Антон штовхнув хлопчака, що сидів попереду.

— Слухай, їм що, робити нічого, залишатися після уроків?

— Чому нічого? Просто ти ж наш товариш.

— Але ви ж мене зовсім не знаєте, — здивувався Антон.

— То й що? Адже ти тепер у нашому класі. Значить, ми повинні по-дружньому один одному допомагати.

— Прикольно.

— Що? — не второпав сусід по парті.

— Антоне, чому ти знову крутишся? Що тобі треба від Петрика? — незадоволено обернулася до новачка вчителька.

— Калькулятор. Я свій удома забув.

— А що це таке? — спитав спантеличений Петрик.

— Як що? Лічильна машинка.

— Ти що, на рахівниці лічиш? — захихикали діти.

— Яка рахівниця? У мене калькулятор у мобільнику. Я його вдома залишив.

— А що таке мобільник? — поцікавилася Алевтина Вікторівна.

— Телефон.

Клас вибухнув реготом.

— Я не зрозумів, що смішного? — обурився Антон.

— Ой, не можу, телефон удома залишив? — заходився від сміху Петрик на передній парті.

— А телефонну будку ти за собою не тягаєш? — вторував його сусід.

— А дроти куди діваєш? — давлячись реготом, спитала Мила.

Скориставшись загальними веселощами, Юра біля дошки не гаяв часу. Дівчинка з першої парти розвернула до нього зошит, і він з неймовірною швидкістю списував звідти рішення задачі.

— До чого тут дроти? Сигнал через супутник подають. Можна подзвонити в будь-яку точку планети.

— Ой, зараз помру! Особистий супутник Єрмаку сигнали подає,— аж хапався за живіт Петрик.

— А космонавти з тобою не радяться? — глузливо крикнуло дівчисько з кіскою.

— Ну, повеселилися і досить! — гримнула на клас математичка, витираючи сльози, що виступили їй від сміху. — Я бачу, ти, Антоне, веселун. Але небилиці будеш в іншому місці розповідати. У нас математика. Цариця точних наук. Бездротові рації тільки в кіно бувають. Думаю, ми доживемо до того часу, коли можна буде говорити по рації з відстані сто кілометрів. Але навряд чи вони будуть у приватному користуванні.

Продзвенів дзвінок. Антон сидів злий і червоний як рак. Мало приємного — стати загальним посміховищем, тим паче, якщо нічого смішного не сказав.

Настя смикнула його за рукав.

— Ходімо. Може, нам удасться втекти.

Антон піднявся з місця, але в цей час до нього підійшов Єрмак-старший.

Юра розплився в посмішці і простягнув Антонові руку.

— Ну, однофамільцю, мерсі! Законно затравив про телефон. Я в упаді. Якби не ти, я б напевно цвайку відхопив, — сказав він.

— Швайку? — не зрозумів Антон, потискуючи простягнуту руку.

— Двійку. Ти що, вперше чуєш слово «цвайка»?

— Ага. Мій батько взагалі каже, що не можна засмічувати мову, — мстиво нагадав Антон.

— Мій теж.

Антон посміхнувся. Ось тобі і зв'язок поколінь. Виявляється, у дитинстві татусик був не така вже золота дитина. І говорив не як пушкінські герої, і шкільні слівця вживав.

— Я думав, ти ботанік, — зауважив Антон.

— А звідки ти знаєш? — здивувався Юра.