Читати книгу - "Скоґландія"

Але мати Ярвен уже опанувала себе.

— Це буде надто довго, — сказала вона, вже рушаючи до кімнати, де лишила свою сумочку. — Прошу вас, поясність усе тому панові… Мені треба негайно… — І кинулася бігти.

Ярвен і не думала відразу йти на сцену. При вході до зали, біля столу, де лежали сумки, мобільні телефони й гаманці, вона спинилася й пошукала свою квитанцію.

— Мені шкода, що я вас затримала, — мовила вона. З її боку так було справедливіше, коректніше. — Але я передумала. Не хочу. — І подала панові Рупертусові, який приймав коштовні речі, квитанцію.

Кіношники перезирнулися. Такого вони, мабуть, іще не бачили.

— Та й напам’ять я нічого не знаю, — хутко додала Ярвен. — Я декламувати не вмію. І… і не хочу.

Пан Рупертус узяв у неї з рук квитанцію.

— Не хочеш? — перепитав він і, немовби очікуючи допомоги, перевів погляд на обох своїх колег. — Але… чому не хочеш?

«Я не повинна нічого їм пояснювати, — подумала Ярвен. — Зрештою, мені зовсім і не треба було сюди приходити. Та казати про це таким привітним людям було б нечемно». Ярвен не вчили бути нечемною. Вона стенула плечима й промурмотіла:

— Просто так.

— Дуже шкода! — зітхнув Гільґард, і нараз на його обличчі знов заграла рекламна усмішка. — А саме ти… Адже сьогодні вранці ти, мабуть, помітила, що я побіг за вами навздогін… — Він зазирнув до списку. — Ярвен… Ярвен? Тут правильно написано?

Ярвен мовчки кивнула головою.

— Річ у тім… Знаєш, у мене ще від самого початку склалося таке враження, що ти… що ти — точнісінько той тип, який ми… — Він кинув погляд у бік Рупертуса й Тяркс.

— Таке враження склалося в усіх нас трьох! — додав Рупертус. — Що ти — саме той тип, який ми шукаємо. Точнісінько той!

Ярвен згадала про погляд, яким її зміряла була жінка.

— А ти раптом круть — і назад! — сказав Гільґард. — У тому, що ти не знаєш нічого напам’ять, ніякої проблеми немає! Балакати Вміють, зрештою, всі.

Ярвен вражено звела на нього очі.

— Це надто часто переоцінюють, — кивнув головою Рупертус.

— А насправді вирішальне значення має саме тип! — переконливо провадив Гільґард. — Розумієш? Харизма! А в тебе харизма…

— Просто неймовірна! — додав Рупертус. — Ми це сказали відразу, щойно тебе побачили. Може, все ж таки спробуєш?

Тяркс мовчала.

Цієї хвилини Ярвен уже не проти була сісти. У неї трохи запаморочилося в голові. Виходить, сьогодні опівдні цей молодик наздоганяв їх задля неї! Є кіношники, які вважають її вродливішою за Тіну. Принаймні вони гадають, що в неї харизма сильніша.

«Харизма… — збентежено міркувала Ярвен. — Звичайно, так воно, мабуть, і є. Адже мама, коли навчає отих своїх бридких бабенцій, нагадує їм про це раз у раз. Мабуть, харизма — єдине, що ще рятує зануд. Але може бути, звичайно, й так, що роль, на яку вони оце когось шукають, — аж ніяк не роль вродливої, привабливої героїні».

Ярвен згадала фільми, які бачила. Фільми про молодь. Майже в кожному там був хтось гладкий, спітнілий і огидний. Або хтось у прищах, над ким усім можна було посміятися. Може, й роль, яку призначали їй, теж така сама?

— Не знаю, — пробурмотіла Ярвен. Вона, звісно, не дуже й гладка. Просто не така струнка, як тополя, — одне слово, не Тіна й не Бріт. Та головне — вона не білява. — А що це за роль?

— Ідеться… — почав Гільґард і знову зиркнув у бік обох своїх колег, так ніби хотів упевнитися, що в своїх висловлюваннях не заходить надто далеко. — Тільки прошу тебе нікому про це не розповідати. Ми жодній з дівчат про це не казали. І коли вже тепер розповідаємо тобі, то лише з надією, що ти таки передумаєш і зостанешся.

— Я нікому нічого не скажу, — відповіла Ярвен. — Присягаюся.

Гільґард кивнув головою.

— Розумієш, у кіношній справі дотримання таємниці — одна з найважливіших засад, — вів далі він. — Але одну таємницю я, мабуть, уже можу виказати. Йдеться про принцесу. Атож, і не дивися так на мене! Це такий собі… фільм-казка. Але для підлітків. Не якась там дитяча мура. І дія відбувається у наші дні.

— Про принцесу? — збентежено промовила Ярвен. Вона навіть не думала, що хтось може уявити собі принцесу такою, яка була вона, Ярвен!