Читати книгу - "Місто собачих снів"

мовила вона. – Це до вас. Я не пустила, знала, що вас ще нема… Він тут вже годину спить.

– Дякую, тьотя Емма, – сказав Борис і направився до невідомого чоловіка. Але чоловік виявився зовсім не невідомим… Це був Володя, причому, по всіх ознаках, ще й добряче п’яний. Шапка сповзла на лоба, шалик безвольно висів на грудях. Дублянка була повністю розщіпнута. Від Володі сильно тхнуло спиртним.

– Ей, Володя, – покликав Борис, легенько штурхаючи того в плече. – Вовка, прокидайся!

Володя прокинувся і, відкривши очі, нерозуміюче обвів поглядом гуртожитський холл. Потім він сфокусувався на Борисові.

– О, Боря! – гукнув він, все ще придивляючись. – А я до тебе в гості прийшов! Прикинь, в перший раз! Ти ж, курвій син, ніколи і не кликав… А он та тітка, – Володя непевним рухом ткнув пальцем в сторону прохідної, – мене не впустила! Казала, що тебе нема!

– Є я вже, є, – заспокоїв його Борис і допоміг підвестись. Тільки таких гостей йому бракувало! – Ходімо, я тобі таксі викличу.

Володя запротестував.

– Ніяких таксі, друже! Я в гості прийшов, а ти мене проганяєш!

Борис прискіпливо огледів свого товариша і зрозумів, що так просто йому не відкараскатись.

– Добре, – беземоційно сказав він. – Пішли.

На диво, Володя тримався дуже непогано. Він впевнено подолав перепони турнікету і сорок вісім сходинок у напівтемряві на третій поверх. В гуртожитському коридорі пахло тютюном, чиєюсь вечерею і паленим волоссям. Десь наверху лаялись.

– Хулі у вас тут так гамірно, Борь? – спитав Володя десь в районі сімнадцятої сходинки.

– Це „общага”, Вовка, що ти від неї хочеш…

Нарешті чоловіки дійшли до Борисової кімнати. Володя довго і обережно роздягався, за цей час Борис увімкнув на нагрів електрочайник.

– Кава, чай? – поцікавився він.

Володя зробив невиразний рух: мовляв, йому все рівно і огледів Ткачукові володіння.

– Даааааа… – розчаровано протягнув він. – Шику мало. І оце ти тут мешкаєш від приїзду?! Ні фіга собі!

Борис ствердно кивнув, зосереджено заливаючи окропом духм’яний зелений чай. Володя прискіпливо оглядав вид з вікна, потім ляснув себе по чолі і зі словами „Як же ж я міг забути” невідомо з якої кишені дублянки видобув пузату пляшку коньяку.

– Чарки на засіданні присутні?

– Присутні.

Борис дістав з тумбочки одноразові пластикові шкляночки. Потім нарізав ковбасу, сир і хліб і змайстрував бутерброди. Із тумбочки також з’явилась банка кабачкової ікри і каструля з овочевим рагу. Володя з дивним захопленням спостерігав за процедурою приготування „поляни”.

– Класно в тебе виходить, старий, – сказав він. – Видно одразу хист!

„Ти б з моє пожив холостяком, без жінки, ще б не таке вмів”, – роздратовано подумав Борис і сказав:

– Це все практика. З часом приходить до всіх.

– Чуєш, а де ти зараз овочі береш?!

– Заготівельні закрутки – велика річ. В тебе жінка хіба не готує?

Володя змовчав.

Чоловіки випили за зустріч.

– Ну, Володька, – пережовуючи бутерброд вимовив Борис. – Чого прийшов? Я ж знаю, що не просто так, ввічливості заради.

Володя обережно поставив шкляночку на стіл, пожартувавши на цей рахунок „не дай Боже розіб’ється”. Борис розізлився. Нема в мене кришталю! Нема! Кажи чого прийшов!

– Ну так що там, а, Володька?

– Та, в принципі, особливих причин для візиту в мене не було… – Володя повільно накладав овочеве рагу на бутерброд. – Просто прийшов до старого друга в гості. Що, не можна, скажеш?

– До старого друга – можна. Але здається мені, що прийшов ти як до співробітника.

– Неправий ти, Бориско, – Володя зітхнув і відкусив шматок збудованої власноруч конструкції. – Хоча… Ти помиляєшся, коли думаєш, що я заздрю твоєму швидкому зльоту. Нема мені чого тобі заздрити…

Ага, значить таки як до співробітника!, подумав Борис.

– …що там в тебе такого є, чого немає в мене?! Ну, досягнув ти посади швидше… Буває, попав в “струю”. Просто ти починав не з нуля, все-таки позиції були напрацьовані. Мною чи кимось іншим – пофіг. Не повинні ми були так налаштовуватись одне проти одного. Так, я не сперечаюсь, я переживав за своє місце… Чекай, давай за здоров’я.

Володя налив. Випили за сказане.

– Так от, – продовжив Володя. – Не повинні ми були так налаштовуватись одне проти одного. Ух, яка смакота! Ти сам це рагу приготував?! Си-и-ила!.. Так отож, не ми і налаштовувались. Скоріше налаштовували нас. Ти згоден?

Борис кивнув. До чого ти ведеш, Вовка?!

– Я ж тобі допомагав чим міг… Що, не так? Я і без цих йобаних нотацій „згори” навчив би тебе усім хитрощам… Що потроху і робив. Борь, я ж пам’ятаю як ми ще в Зарічків’я на дівок пацанами ходили! Як до нас мєстні причепились, довго вони тоді вигрібали! Не знали, суки, що позаду ще шестеро наших йде…

– А Льоньки день народження… коли Саня Арєх напився і з якогось присадибного городу всі кабачки повиривав?..

– А як Маркіян бухий під самісіньким електричним стовпом вночі срати сів? Крехтів, матюкався… А біля нас молода сім’я якась йшла, з гостин чи що… і дитина питає: „Мама, а що там дядя таке робить?”. А та їй: „Та стомився, певно, присів відпочити”… А Марек як бздане! Пам’ятаю, як у мене тоді від сміху живіт болів… Тебе ще тоді якийсь собака покусав. Ех, були часи… Знаєш, Борь, зараз в мене в кишені бабла достатньо, щоб півсупермаркета скупити! А щасливішим я почувався тоді, з кількома рублями на кишені… Пам’ятаєш, як ми купували на якусь урочисту гулянку по пачці більш пристойних цигарок?! Знову я не про те… Я хочу сказати, що… Ну, не все ж вирішують гроші, кар’єрні чемпіонати і все таке… Знаєш в чому справа? Все дуже просто! Проблема Нашого Часу полягає в тому, що дуже багато, навіть неприпустимо за-ба-га-то професій стали не-пре-стиж-ни-ми! Нонсенс! Непрестижні професії! Та ніхто не сперечається, що маляр чи сантехнік – це не кінозірка… Так, звісно, столяра Петренка не показують по телебаченню і не завішують кожний куток Міста бігбордами із його мордякою; але справа навіть не в тому! Столяр Петренко заробляє в сотні раз менше, ніж звізда кіно! Це все наслідок культу речей… Кожен хоче червону феррарі. І саме тому Петренко не йде працювати столяром і пиляти-шурувати по дереву, так як він хотів робити у дитинстві – він, прагнучи заробити легких грошенят, у пошуках іде зовсім в іншу галузь! Люди не в’їжджають, що немає поганих професій! Є погані спеціалісти… Хороший майстер