Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

у славі вічній. її ж і ми нехай сподобимося молитвами святого священомученика Теодота, благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь,

У той самий день пам'ять святого мученика Троадін, юнака з Неокесарії, його ж святий Григорій Неокесарійський бачив прозорливо, копи страждав на одній пустельній горі, від гоніння ховаючись. Одного разу, сповнюючи звичні свої до Бога молитви, був у страху і збентежився вельми, стояв непорушно довгий час мовчки і наче на якесь зворушливе видовище дивився. Через досить часу просвітлів лицем і радости сповнився, почав велегласно дякувати Богові й пісню урочисту співав, промовляючи: "Благословенний Господь, що не дав нас зловити зубам Ухнім". Спитав же його диякон: "Яка причина, отче, такої твоєї зміни, що нині збентежений і радісний ти е?" Відповів святий: "Бачив, дитино, видіння дивне: малий хлопець з великим дияволом боровся. І здолав його, на землю кинув і переміг його". Диякон же не зрозумів сказаного. Промовив святий знову: "Нині юнак один християнський на ім'я Троадій на суд перед ката приведений був. 1 після багатьох тяжких мук за Христа убитий був і пішов на небо, торжествуючи. Я-бо спершу збентежений був, боявся, щоб не здолали його муки і не відвернувся він від Христа. Нині ж, бачивши його, що сповнив подвиг мучеництва і до неба йде, радію". Диякон же, чуючи це, дивувався, що те, що далеко відбувається, наче близьке, святий бачить.

У той самий день пам'ять сорока святих мучеників, які з чотирмастами в Італії від лонгобардів постраждали. Про них же святий Григорій Бесідник, Папа Рімський, у книзі 3-ій у главі 27-ій пише, кажучи: "П'ятнадцять років тому, як же свідчать ті, що тоді були, сорок землеробів лонгобарди, на римську область напавши, полонили, примушували їх , скуштувати м'яса ідоложертовного з ними. Вони ж і торкнутися страви нечистої не хотіли, хоч і смертельні бачили погрози. Полюбили-бо вічне життя понад тимчасове і стояли вірно в благочесті й у своєму ісповідант. Були всі потяті. 1 гцо? Чи не мучениками справжніми вони стали, які, щоб не засмутити Творця свого куштуванням ідоложертовних страв, вибрали за краще через меч життя своє закінчити. У той же час инших, до чотирьохсот душ, лонгобарди взяли. Коли ж, за звичаєм своїм, голову козячу в жертву принесли і, навколо обходячи, співали нечисті пісні схиляючи шию, Кланялися козячій тій голові і молилися, — те ж чинити і полонених своїх силою змушували. Тоді багато всіх полонених вибрало, що краще тимчасовою смертю безсмертне здобути життя, аніж тих нечистих послухати наказів і з ними поклонитися бісівській жертві — життям тут мертвим жити. Шию-бо, яку завжди схиляли перед Творцем своїм, не хотіли схилити перед творінням, через те схопили їх ратники, сильною розпалившись люттю, усіх мечами порубали, бо не могли мати їх причасниками омани своєї.

У той самий день святу діву Єнталію у Сицилії брат її Сирміліян мечем за Христа убив — пішла вона до Світлиці Жениха свого безсмертного.

У той самий день преподобний отець Агатон у єгипетському пустельному скиті переставився. Він, коли прийняти кінець мав, перебував три дні, дивлячись вгору очима непорушно. Ті брати, що сиділи біля нього, питали його, кажучи: "Отче Лгатоне, що бачиш?" Говорив він їм: "Перед судом стою Христовим". Казали йому отці: "Хіба й ти боїшся суду?" Відповідав їм преподобний Агатон: "В дотриманні заповідей Господніх чинив я в міру сили своєї, але чоловіком є, звідки знати, чи приємне моє діло для Бога?" Казали йому брати: "Чи не покладаєшся на добрі свої діла, які робив, догоджаючи Богові?" Відповів святий: "Не покладаюся, допоки самого не побачу Бога, инший-бо Суд Божий, а инший — людський". Те мовивши, переставився.

У той самий день пам'ять святого отця нашого Арсенія, єпископа Тверського. Дивись про нього у Пролозі.

Місяця березня в 3-й день

Страждання святих мучеників Євтропія, Клеоника і Василиска

Після закінчення страждання і мученицької кончини святого великомученика Теодора Тирона у граді Амасійському залишилися у в'язниці, за Христа утримувані, побратими його — співвоїни і близькі друзі: Євтро пій, і Клеоник, і небіж його Василиск. Ігемон же Публій, який святого Теодора му чив, гнівом Божим вражений, загинув, а замість нього инший прийшов, на ім'я Асклипіодот, родом із Фригії, вдачею лютий і розумом безбожний. Чинив багато злого народу християнському: мав-бо від царя Максиміяна дану на християн владу, аби примушувати їх до ідольської жертви, а тих, що не коритимуться, лютими губити муками. Він, сівши на судищі з радниками своїми, прикликав Євласія-книгохранителя і звелів йому читати судові акти, що раніше були. Коли ж читано страждання Теодора Тирона, усі дивувалися терпінню мужа. І сказав ігемон до Євласія: "Де загін Теодорів, що в пам'ятнику цьому згаданий?" Відповів Євласій: "Стережуть у в'язниці з иншими в'язнями". Тоді бачив ігемон капище нечистої богині їхньої Юнони - названої матері богів, яке спалив святий Теодор, і заричав, наче лев, на дружину Теодорову. І звелів зразу послати воїнів у в'язницю, аби привели до нього святих мучеників: Євтропія, Клеоника і Василиска. Були ж Євтропій з Клеоником братами рідними, родом із Кападокії, а Василиск — небіж святого Теодора, в Амасії народився, з любови всі троє називалися братами. І пішли до в'язниці воїни, сказали в'язничному сторожеві: "Дай нам дружину Теодорову". Він же зайшов всередину до святих і сказав: "Вставайте, ось настала ваша година, ЇЇ ж день і ніч спрагло чекали, кличе-бо вас ігемон. Але прошу вас, не забудьте мене в доброму вашому ісповіданні". Це сказав сторож в'язничний, бо бачив їх, що вдень і вночі молилися, і чуда Божі відбувалися, і світло невимовне осявало їх і в'язницю, яка безліч разів сама по собі відчинялася, — і вірив, що Господь є з ними. Святі же, вставши з радістю, виходили, а инші в'язні, що залишалися, плакали, бо позбавлялися товариства святих мучеників. І сказав їм святий Євтропій: "Не плачте, брати мої, знову-бо побачимо один одного, але моліться до Господа нашого Ісуса Христа, щоб подав нам померти стражданням за Нього, і щоб закінчилося еллінське біснування, і сповнилася вселенна благодаті Господньої". Так утішивши в'язнів, святі вийшли з воїнами. І коли, співаючи, ішли, святий Євтропій сказав; "Як то гарно, як то добре жити братам разом". Був же з неба до нього голос, що говорив: "Не заберу тебе від братів твоїх, допоки не прийдете до Теодора і не спочинете на лоні патріяршому тих, що у світлі живуть". Був