Читати книгу - "Вічність у серці , Mira"

14Глава 14: Крок до майбутнього

Відстань, яка розділяла Софію і Микиту, здавалася все більш відчутною. Їхні телефонні розмови ставали все коротшими, хоча й по-своєму важливими, але обидва розуміли: тільки реальна зустріч зможе розвіяти цей біль від розлуки. Тому Софія почала планувати своє наступне літо, мріючи про те, щоб провести його з Микитою, як звичайна пара, без перешкод і розриву між двома містами.

Її нове життя в іншому місті було складним. Вона не могла до кінця адаптуватися до нових умов, бо серце все одно залишалося вдома — з Микитою. Проте, завдяки новим знайомствам та цікавій роботі, Софія поступово почала відчувати, що це місто може стати частиною її нового «я».

У школі вона познайомилася з кількома людьми, які, здавалось, намагалися стати її новими друзями. Однак її серце не відпускало минуле, і це створювало дивне відчуття відокремленості. Одного вечора, повернувшись після заняття, вона отримала повідомлення від Микити, яке буквально розчинило її у миттєвій тузі:

"Софіє, я думаю про тебе кожну хвилину. Я планую поїхати до тебе на літо. Я хочу, щоб ми провели час разом. Що ти думаєш?"

Софія не могла повірити своїм очам. Це була саме та відповідь, якої вона чекала. Вони нарешті могли знову бути разом, але тепер, на новому етапі їхніх стосунків, де вони вже не були підлітками, а молодими людьми, готовими будувати щось більше, ніж просто тимчасові зустрічі.

— Ох, Микито, я тебе дуже чекаю, — прошепотіла вона, коли набирала відповідь на повідомлення. — Ти навіть не уявляєш, як я цього хочу. Літо з тобою — це те, чого я потребую.

Її серце билося швидше, коли вона натискала кнопку "відправити". Вона вже уявляла, як вони разом гулятимуть, сміятимуться і будуть насолоджуватися кожним моментом, навіть без слів. Літо стало символом їхньої надії на те, що відстань більше не стане між ними бар’єром.

У той самий час Микита був настільки схвильований, що почав планувати свою подорож дуже серйозно. Він хотів зробити цей приїзд особливим, тому що розумів, що саме це літо може стати вирішальним для їхнього майбутнього. Кожна хвилина, проведена з Софією, була йому на вагу золота.

Дні між ними ставали все коротшими. Телефонні дзвінки стали все більш інтимними, а розмови — глибшими. Софія розповідала Микиті про свої успіхи і труднощі, а він, у свою чергу, поділявся своїми думками про майбутнє. Вони більше не просто планували наступну зустріч, а вже обговорювали, що буде після.

— Софіє, — сказав Микита в одній з розмов, — я думаю, ми маємо обговорити, що буде після того, як я приїду. Я не хочу, щоб це було просто літо. Я хочу побудувати наше майбутнє разом. Що ти думаєш?

Софія відчула, як її серце тремтить від цих слів. Вони обидва бажали одного і того ж — бути разом не просто зараз, а завжди.

— Я теж хочу цього, Микито, — сказала вона, намагаючись говорити з впевненістю, яку вона ще не зовсім відчула. — Але давай не поспішати. Ми можемо вирішити це після того, як будемо разом, і я зможу все зрозуміти і побачити, як це буде насправді.

Вони погодилися, що не треба поспішати з великими рішеннями. Літо могло стати відправною точкою для нового етапу їхніх стосунків. Вони мали зустрітися, провести час разом і побачити, чи зможуть вони створити те майбутнє, про яке мріяли.

Кожен день тепер сповнювався новими мріями та очікуваннями. І хоча Софія ще відчувала страх, боїлася, що все може не виправдати її сподівань, вона знала одне: вона готова боротися за своє кохання, і, якщо це буде необхідно, вона зробить усе можливе, щоб бути разом з Микитою.

Влітку вона знову побачить його, і це стане початком чогось нового. Нехай буде нелегко, але вони пройдуть через усе разом. І хоча майбутнє залишалося невизначеним, Софія знала, що на кожному кроці вона буде відчувати підтримку Микити — і цього вистачить, щоб іти вперед.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍