Читати книгу - "Забута, Галіція Мідвест"

Розділ 11. Міркування.

Соломія співчутливо спостерігала за Галею, вовче тіло якої судомило і вивертало під час перетворення в фізичну форму людини. Мавка вперше бачила трансформацію крилатої вовчиці в прямому ефірі. Видовище було досить моторошним: неприємний хрускіт кісток, які зменшувалися на очах, а розірвані волокнисті м’язи миттєво самозагойувалися, викликали у Соломії запаморочення, хоча її медичний досвід допомагав зрозуміти механіку цього процесу. Оголена Галя нерухомо лежала на підлозі десь у Потойбіччі, і Соломія відчувала себе безпорадною, адже не могла їй допомогти. Нарешті дівчина повільно підвелася і нахилила голову вбік, намагаючись розім’яти заціплені м’язи шиї. Зверху на неї опустилася блискуча тонка термоковдра, в яку дівчина одразу загорнулася.

— Як ти почуваєшся? — спитала Соломія, трохи оговтавшись від побаченого.

— Нормально, — відповіла Галя, вмостившись у м’якому кріслі. — Після перетворень потрібно тримати тіло в теплі, щоб у м’язах відновився кровообіг. Інколи я сплю у спальному мішку, як та спортсменка з Землі Предків, — додала вона. — Я хотіла сказати, що тобі дуже личить ця сукня.

Соломія підвелася з дивану і, запхавши руки в кишені, покрутилася перед дзеркалом.

— Пам’ятаєш, як у безпечному сховку Ірини ти сказала, що будь-що може бути порталом?

— Так, теоретично, це вірне твердження. У Світі Людей порталом у минуле може бути їхня емоційна пам'ять, а вигадка слугуватиме порталом у майбутнє, — почала розмірковувати мавка, налаштовуючись на обговорення свого улюбленого предмету.

— До речі, як там Ірина? — неочікувано спитала Галя.

— Ми й досі існуємо, — тому думаю, що вона почувається впевнено у своїй писемницькій силі, — відповіла Соломія.

— Передавай вітання і нехай не забуває нас добре годувати, — розсміялася Галя. Миттєво біля крісла, в якому вона сиділа, з’явився невеличкий столик. На столику стояла велика тарілка, в якій лежала котлета по-київськи.

— Оце вже інша справа! — задоволено вигукнула дівчина-вовчиця, зручно вмостивши тарілку на колінах і принюхуючись до запаху смаженого філе курки. — Тепер перейдемо до справ, — продовжила вона, відрізаючи ножем великий шмат соковитого м’яса в хрусткій скоринці.

— На чому ми зупинилися? — перепитала Соломія і налила собі у келих ароматного контабасу, унікального міцного алкогольного напою, настояного на бруньках чорної смородини.

— Я думаю, що Мотря потрапила до Терношорської Лади через портал, — відповіла Галя.

— Це мені спадало на думку, — замислилася мавка, — але яким чином? — в її голосі з’явився сумнів.

— Мені здається, що пам’ять Мотрі — це спогади її власниці. І ці спогади поволі зникають. Тому Мотря стає більш розмитою, — Галя намагалася говорити і жувати водночас. — Води, — попросила вона, і на столику з’явилася висока склянка, по вінця наповнена прозорою рідиною.

— Недарма кажуть, що на Землі Предків найкращий сервіс, — задоволено зауважила дівчина, зробивши великий ковток прохолодної води.

— Тому вона з’явилася у костюмі львівської мімеси? — висловила припущення Соломія.

— Ага. Але це не через портал, а тому що щось відбувається з пам’яттю її власниці. Це, можливо, якийсь уривчастий дитячий спогад. Можливо, вона колись відвідувала Львів, — Галя завершила свою думку і проковтнула останній шмат курки.

— Ти думаєш, її власниця колись відвідувала Терношорську Ладу? — зв’язуючи вервечку припущень, Соломія намагалася створити логічний ланцюг, який би допоміг зрозуміти, як Мотря опинилася біля її лабораторії і, найголовніше, чому.

— Можливо, — несподівано Галя голосно вляснула себе правицею по голові. — Або читала! Соля, чи може книга бути порталом?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍