Читати книгу - "Забута, Галіція Мідвест"

Розділ 12. Книга.

Соломія насолоджувалася довгоочікуваною можливістю обміркувати усе на самоті у кнайпі «Під синьою фляжкою». Залишивши Сару опікуватися Мотрею, яка застрягла у спогадах власниці та розкішній сукні львівської мімеси, Соломія малими ковтками пила запашну каву, розглядаючи книжку, яку щойно придбала у книгарні Видавництва Старого Лева.

«Якщо припущення Галі вірне, ми зможемо потрапити до того місця, звідки прибула Мотря, — рій неспокійних думок крутився в її голові,  — але якщо ні?»

Соломія почала зосереджено гортати сторінки книги. Після того, як Галя висловила здогадку, що книга може бути порталом, Соломія скористалася сучасними технологіями і швидко знайшла у відомому пошуковику єдину книгу, в якій згадувалася Терношорська Лада. Це була книга «Танго з духами» української авторки Марічки Крижанівської.

«Чи є в нас достатньо часу, — заклопотано подумала вона, — щоб врятувати власницю Мотрі? » Згадавши про хронічний дефіцит часу, Соломія подумки вилаяла себе за бажання трохи відпочити наодинці, поспішно розрахувалася за каву, поклала книжку до сумки і покинула затишне приміщення кав’ярні.

Повернувшись до примарної готельної кімнати в Цитаделі, вона застала скуйовджену Сару у повному розпачі. Чаклунка знову розклала своє магічне начиння на столі у вітальні. Мотря, що все більше ставала схожою на нерухому мімесу, сиділа на дивані і, здавалося, навіть не дихала. Повітря було настільки просякнуте запахами чебрецю, ромашки, меліси та хвої, що ці, зазвичай приємні для Соломії аромати, викликали у мавки приступ задухи. Соломія голосно чхнула.

— Тобі не вдалося витягнути її з цієї сукні? — спитала вона.

— Хіба це не очевидно? — роздратовано буркнула Сара, — її шкіра немов злилася з тканиною, — додала чаклунка, зітхнувши. Соломія поглянула з жалем на Мотрю і дістала з сумки книжку.

— Я придбала книжку. Сподіваюся, це допоможе знайти її власницю.

— Давай хоч чаю поп’ємо, — запропонувала Сара, — бо я ще не снідала, а вже пополудні.

Поки Сара чаклувала на кухні, мавка присіла поряд з Мотрею на диван.

— Мотре, — почала вона, — чи ти колись читала книжки? Чи, може, хтось тобі читав? — невпевнено спитала Соломія. Мотря повернула голову, прислухаючись до її голосу.

— Не знаю, — тихо відповіла вона. — А що таке книжки?

— Це такі паперові збірки історій, написані людьми чи істотами, — туманно пояснила Соломія, гортаючи книжку Марічки Крижанівської.

— Книжки, — знову повторила Мотря і замовкла.

Соломія залишила книжку на дивані, підклавши Мотрі подушки під спину. Вона зауважила, що моторошне холодне сяйво випромінюється не лише від червоних смуг на її обличчі, але й від її рук. Від Мотрі віяло льодяним смутком забуття.

Соломія задумливо жувала кіфлик, гріючи руки до керамічного кухля з чаєм.

— Галя й досі мені не пробачила? — прямолінійно спитала Сара.

— Ми не обговорювали ваші стосунки, — швидко відповіла Соломія, захоплена зненацька питанням чаклунки.

— Та невже? — у голосі Сари пролунав добре знайомий мавці злостивий сарказм.

— Це твоя справа: віриш ти мені чи ні, — різко відповіла Соломія.

— До мене вона ніколи не була такою прихильною, як до Марусі, — Сара вже набирала обертів, не стримуючи своїх емоцій.

Соломії довелося боляче вкусити себе за язика, щоб не бовкнути зайвого.

— Бо Маруся не відправляла її у нелегальні портали, — тріумфально сказала Сара, ніби прочитавши мавчині думки, і склала руки на грудях, з викликом дивлячись на Соломію.

— Ти це сказала, не я, — насупилася мавка.

— Зізнайся, що ти саме це хотіла сказати, хіба ні? — наполягала Сара.

— Ти ревнуєш? — уважно подивилася на чаклунку Соломія.

— Я почуваюся зайвою, — раптом відверто сказала Сара. — Маруся така прогресивна і чуйна, ти надзвичайно розумна, Галя хоробра, а я — наче якесь середньовічне непорозуміння у вашій, просвітленій новими ідеями, компанії! — чаклунка рвучко підвелася з стільця і почала нервово збирати тарілки зі столу.

— Саро, вибач, що змусила тебе так себе почувати. Ти красива, — невдало пожартувала Соломія, намагаючись уникнути конфлікту, і одразу ж пожалкувала, що ляпнула дурницю, бо Сара так гримнула тарілками у мийці, що Соломія аж підскочила на стільці і мало не впустила горня з рук.

— Ти справді думаєш, що я така поверхнева? — вона впритул наблизилася до Соломії.

— Та нічого я не думаю! — Соломія також підвелася і встала навпроти Сари, — наче в цьому щось погане, що ти красива. І розумна, і талановита, і дуже магічна! — Соломія намагалася усміхнутися, — Галя  любить тебе, але це ж про довіру, Саро, і ти це прекрасно знаєш! Втрачену довіру важко відновити. І ніхто, окрім тебе, це не може зробити, — перейшла в наступ Соломія.

— Вона не хоче зі мною про це говорити, — Сара намагалася впоратися зі своїми почуттями і взяти себе в руки.

— Саро, давай зосередимося на тому, як допомогти Мотрі і її власниці, а потім усе обміркуємо. Прошу тебе, від мотанки віє таким пронизливим холодом, що це може означати лише одне.

— Її власниця помирає, — підтвердила Сара найгірші підозри мавки. — Гаразд, де та книжка?

Соломія рушила з кухні до вітальні і не повірила своїм очам. Вітальня була порожня. Розкрита книжка одиноко лежала на дивані, подушки валялися на підлозі, і жодного натяку на існування Мотрі, яка, здавалося, випарувалася з приміщення, не залишилося.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍