Читати книгу - "Проклята душа, Дроянда"

Ніч опустилась на село важким серпанком, наповненим неспокоєм. Лія не могла заснути. Після того, як Ейдан зізнався в своїй причетності до Вартових Веж, її думки без перестанку обертались навколо одного: хто зрадив? І чому Ейдан вижив?

Вранці вона знайшла його біля озера, де їх уперше поглинула стихія. Він сидів на камені, схиливши голову, здавалося — слухав голос води.

— Я готова, — сказала вона замість привітання. — Розкажи все.

Ейдан мовчав, а потім повільно заговорив:

— Звали його Раель. Він був наймудрішим серед нас. Ми довіряли йому безмежно… А він… відкрив Вежу Вогню ворогам. Через нього загинули мої брати й сестри по обітниці. Я вижив тільки тому, що був на завданні далеко в горах.

Лія відчула, як щось стискає їй серце. Від зради не буває порятунку — навіть у спогадах.

— А зараз? — прошепотіла вона. — Він шукає тебе?

Ейдан кивнув.

— І не тільки мене. Він хоче знищити всі Вежі, бо вірить, що світ повинен почати все з нуля — без сили, без обранців.

— Але ж сила — це не прокляття.

— Для нього це — хвороба.

В цю мить з води здійнялась тінь. Із глибини озера виринув силует. Темний, майже прозорий. Очі — палаючі, жовті, як у звіра.

— Ми спізнились, — прохрипів Ейдан, встаючи. — Це посланець Раеля.

Стихія завирувала. Хвилі здіймались, небо потемніло. Лія піднесла руки — і вода слухалась її. Вона вже не боялась. Не після того, що вони пережили.

— Я не дам знищити наш дім, — сказала вона твердо.

І в цю мить… з неба впав світловий промінь. Просто на місце, де стояла вона.

Але Лія не зникла. Її тіло засяяло.

Сила Вежі Води… прокинулась повністю.

Ейдан дивився на неї, як на диво.

— Ти... більше, ніж я думав.

— Я — не просто обраниця, — відповіла вона. — Я — наступна Вартова.

Кінець