Читати книгу - "2. Прокляття Старого Млина, Yana Letta"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сонце стояло високо в небі, коли до старого млина з гучним гуркотом під’їхала біла поліцейська "Нива".
З неї з гримотом вибрався капітан Григорій Буряк.
Він оглянув територію, засунув руки за пояс і голосно прокашлявся.
— Так-с! Ну що, зараз розберемося, що тут відбувається!
Позаду нього стояла невелика група селян, які прийшли подивитися на "офіційне розслідування".
Баба Варвара схрестила руки на грудях і хмикнула.
— Оце зараз буде цирк.
Дід Петро стояв поруч і спокійно смалив люльку.
— Ну, я хочу подивитися, як він збирається допитувати млин.
Баба Марія покачала головою.
— Та ж він навіть не вірить у те, що тут щось є.
— Ну, тим цікавіше, — пробурмотів дід Петро.
Максим, Соломія, Тимко та Іван стояли за деревом неподалік.
— Він серйозно думає, що знайде щось серед білого дня? — прошепотів Тимко.
— Думаю, що йому просто треба показати всім, що він "контролює ситуацію", — відповіла Соломія.
— Тобто це вистава?
— Майже, — сказав Максим.
— Ну тоді я хочу попкорн, — пробурмотів Іван.
А тим часом Буряк уже почав свою "операцію".
Капітан Буряк широкими кроками підійшов до млина.
Зупинився.
Серйозно подивився на двері.
А потім грюкнув по них кулаком.
Гуп! Гуп! Гуп!
— ХТО ТАМ?!
Усі завмерли.
Млин мовчав.
Вітер легенько хитав траву.
Буряк перехрестив руки.
— Виходь, якщо не боягуз!
Тиша.
Селяни перезирнулися.
Баба Варвара тихо засміялася.
— Та він справді думає, що з ним будуть розмовляти?
— А раптом? — підморгнув дід Петро.
Капітан Буряк не збирався здаватися.
Він вийняв свою дубинку і почав нею постукувати по дверях.
— Я кажу ще раз! Виходь, якщо не боягуз!
Тиша.
Навіть горобці, які сиділи на даху млина, дивилися вниз, ніби чекали, що буде далі.
— Ну що, боїшся поліції?! — загорлав Буряк.
І тут…
Двері тихо заскрипіли.
Самі.
Легко.
Майже непомітно.
Селяни відразу затихли.
Максим напружився.
Соломія взялася за блокнот.
Тимко затамував подих.
Іван схопив Максима за рукав.
— Ну от! От і все! От зараз вони відкриються, і звідти вилізе щось велике й страшне!
Але нічого не сталося.
Капітан Буряк впевнено підняв голову.
— Ну! Я ж казав! Там нікого немає!
— А чого тоді двері самі відкриваються? — запитала баба Варвара.
— Це вітер!
— Ви прямо як Тимко! — пирхнув Іван.
— Це вітер, і це моє остаточне рішення!
Дід Петро тихо підкурив люльку.
— Так, записуємо: вчора двері самі зачинилися, сьогодні самі відкрилися… Цікавий у нас "вітер".
— Я вам кажу! Жодних тіней, жодних чудовиськ, жодних привидів!
— А гуркіт уночі? — нагадала баба Марія.
— Коти бігали!
— Які ще коти?!
— Великі коти!
Соломія закотила очі.
— Як же я люблю "офіційні розслідування".
Буряк знову вдарив по дверях.
— Останній раз кажу! Якщо хтось там є — виходь!
Тиша.
Буряк задоволено кивнув.
— Ну от! Там нікого немає!
І в цей момент…
З млина пролунав гучний звук.
Гррррррх! ГУП!
Ніби щось важке знову впало всередині.
Буряк різко відсахнувся.
— Що за?!
Селяни знову затихли.
Максим вчепився в ліхтарик.
Соломія швидко розгорнула блокнот.
Іван притиснувся до дерева.
— От і все, почалося!
Буряк оглянувся, знову глянув на двері…
А потім глибоко вдихнув, вирівняв спину і серйозно сказав:
— Ну, напевно, то дійсно вітер.
І рвучко повернувся до машини.
— ВСЕ! Нічого тут немає!
— А що це тільки що було? — крикнув хтось із натовпу.
— Нічого!
— Так звук же був!
— То, напевно, дошка впала!
— А чого вона саме зараз впала?
— БО ВІТЕР!
— Ви ж тільки що сказали, що вітру немає.
— ВСІ МОЖУТЬ ІТИ ДОДОМУ!
Баба Варвара хитнула головою.
— Та я так і знала.
Буряк сів у машину, завів її, а потім швидко поїхав.
Але селяни ще довго стояли біля млина.
Бо тепер уже навіть вони не були впевнені, що все це вигадки.
І тільки четверо дітей і один кіт знали, що все тільки починається.
Коли всі розійшлися, Максим, Соломія, Тимко й Іван зібралися під старим дубом.
— Отже, ми тепер офіційно знаємо, що навіть Буряк злякався, — сказала Соломія.
— Але ніколи цього не визнає, — додав Тимко.
— Це означає, що тепер він взагалі не буде лізти в цю справу, — підсумував Максим.
— Ага. Тобто тепер тільки ми розбираємося з тим, що там живе, — пробурчав Іван.
Бублик сидів поруч і уважно слухав.
Його жовті очі блищали на сонці.
Він знав більше.
І скоро всі дізнаються правду.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «2. Прокляття Старого Млина, Yana Letta», після закриття браузера.
