Читати книгу - "2. Прокляття Старого Млина, Yana Letta"

Розділ 14: Щось виходить…

Сонце вже стояло високо, коли біля млина залишилися лише кілька людей.

Капітан Буряк давно поїхав, грюкнувши дверцятами своєї "Ниви".

Баба Варвара, дід Петро та баба Марія ще трохи постояли, перешіптуючись, але потім теж вирішили, що вдень нічого надзвичайного не станеться.

Залишилися тільки четверо дітей і один кіт.

Максим, Соломія, Тимко й Іван дивилися на темний отвір дверей млина.

— Ну що, ми йдемо? — запитав Тимко, витираючи руки об штани.

— Думаю, що так, — відповіла Соломія, записуючи щось у блокноті.

— Нарешті! — Іван навіть зрадів.

Максим стояв мовчки.

Щось його непокоїло.

Було дивне відчуття, що вони надто рано заспокоїлися.

— Ну? — підганяв Іван. — Ти чого?

Максим дивився на млин.

Там була тиша.

Але ця тиша була не такою, як раніше.

Наче щось там затаїлося.

Чекало.

— Максиме? — Соломія торкнула його за плече.

— Хлопці, пішли, бо я вже хочу забути про цей млин хоча б на кілька годин! — Іван уже відходив у бік села.

Аж тут…

Прямо з темряви всередині млина пролунав звук.

Спочатку ледь чутний.

Але він змусив усіх миттєво завмерти.

Тихе, важке дихання.

Наче хтось… або щось там було.

І воно задихалося.

Повільно.

Глухо.

Немов тільки що прокинулося.

У всіх мурашки побігли по спині.

Соломія затримала подих.

Іван вже зробив два кроки назад.

Тимко вкляк на місці.

Максим стиснув кулаки.

А потім це повторилося.

Важкий вдих… видих.

Глибокий, низький, нелюдський.

І цього разу ближче.

— Ой, ні, — пробурмотів Іван. — ОЙ, НІ.

І тут двері знову хитнулися.

ЩОСЬ там було.

І це почало рухатися.

Максим ледь встиг видихнути, коли позаду хтось заволав так, що вуха заклало.

— АААААААААА!

Це був КАПІТАН БУРЯК.

Виявилося, що він зовсім не поїхав!

Він просто зайшов у кущі поруч із млином "на розвідку" і випадково почув цей звук.

І тепер він завив так, що навіть ворони в сусідньому лісі злетіли з дерев.

— ЩООООО?! ЩО ЦЕ БУЛО?!

— БУРЯК, ТІКАЄМО! — заволав Іван.

Але Буряк не чув.

Він перевершив усі можливі рекорди з гучності крику.

— АААААААААААААА!

Цей звук було чути на іншому кінці села.

Баба Варвара в той момент якраз розмовляла з бабою Марією, і в обох ледь серце не стало.

— Що за чортівня?! — схопилася за груди баба Марія.

— Та це ж наш дільничий! — пробурмотіла баба Варвара.

— Та щоб він так кричав?

— Та, мабуть, нарешті побачив того, кого мав розслідувати!

А тим часом біля млина почалася паніка.

Максим схопив Соломію за руку і потягнув її назад.

— ВСІ БІЖИМО!

Тимко розвернувся так швидко, що ледь не впав.

Іван біг попереду всіх.

Капітан Буряк біг на другому місці, але тільки тому, що його форма трохи заважала.

Максим і Соломія летіли слідом.

А хто біг ПЕРШИМ?

Бублик.

Він не кричав, не панікував, не обертався.

Просто зірвався з місця і понісся вперед, як блискавка.

А за його хвостом, наче за сигналом, неслися всі інші.

Вони не знали, що тільки що побачили.

Не знали, чи воно справді виходило.

Але вони знали одне:

НІХТО НЕ ЗУПИНЯВСЯ, ЩОБ ДІЗНАТИСЯ.

Вони зупинилися аж біля магазину.

Буряк ледве дихав, тримаючись за бік.

— Що це було… що це було…

— ЯКЩО ВИ НАМ НЕ ВІРИЛИ, ТО ТЕПЕР ВЖЕ ПОВІРИТЕ?! — баба Варвара вже чекала на нього біля входу.

— Я… я не знаю… це… це…

— А ми знаємо! — закричав Іван. — ТО ЧУДОВИСЬКО!

Селяни перезирнулися.

— Ви хоч щось бачили? — запитав дід Петро.

— Ні… але ми ЧУЛИ! — сказала Соломія.

— Воно ДИХАЛО! — додав Тимко.

— ТАК! — ще раз заволав Буряк. — І ТО БУЛО ВЕЛИЧЕЗНЕ! Я ЧУВ, ЯК ВОНО ДИХАЛО!

Настала могильна тиша.

Уперше за весь цей час сам капітан поліції визнав, що там щось є.

І він цього злякався.

Баба Варвара підперла боки руками.

— Ну, нарешті!

Дід Петро задоволено затягнувся люлькою.

— І що тепер будемо робити?

Капітан Буряк проковтнув слину.

— НІ-НІ-НІ. ВСЕ. МЕНІ ТРЕБА ЧАС НА ОБДУМУВАННЯ.

— О, так, звісно! — баба Варвара хмикнула. — Вчора ви казали, що це вітер, а сьогодні самі перші тікали!

— ВСІ ТІКАЛИ!

— Але кричали тільки ви, — додала Соломія.

— НУ І ЩО?!

— Нічого. Просто цікаве спостереження, — посміхнулася вона.

Буряк тиснув зуби, зітхнув і пішов до своєї машини.

— Мені треба… обдумати… це…

Він сів у машину.

Постояв хвилину.

А потім різко завів двигун і поїхав так швидко, що кури ледве встигли втекти з дороги.

Селяни ще довго стояли і мовчали.

Бо тепер навіть ті, хто не вірив у цю історію, знали одне:

У млині точно є щось страшне.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍