Читати книгу - "Вигнання з раю"

уже без підтекстів, тобто навпростець. — Нам доручено провести з вами бесіду, і ми це зробили.

— Бесіду? — здивувався Гриша.

— Так.

— А екзамени?

— Назвіть це екзаменами. Особисто я не проти. Можу сказати, що ви себе проявили. Ваш рівень мене задовольняє. Думаю, що мої колеги теж не мають до вас претензій.

Колеги покивали, поусміхалися, поблагодушествували. Справді: претензій ніяких.

— А тепер же мені як? — нічого не міг второпати Гриша.

— Тепер вам треба пройти до кабінету ректора. Там теж хочуть з вами мати… гм… бесіду.

— Сам ректор?

— Цілком можливо. З свого боку ми вам бажаємо…

Знов усмішки, взаєморозуміння і доброзичливість.

В кабінеті ректора Левенця ждав чоловік мовби й солідний і віку поважного, але на ректора якось не схожий. Надто вже в'їдливі були в нього очі. Та ще весь час шурхотів паперами. Щойно Левенець у двері, той уже й зашурхотів. І не переставав шурхотіти, хоч ти плач.

— Товариш Левенець?

— Так.

— З Веселоярська?

— Точно.

Чоловік кивнув, смикнувся, ніби хотів подати руку, але не подав, сказав тільки:

— Недайкаша.

— Не пойняв про кашу, — простодушно поглянув на нього Гриша.

— Це моє прізвище, — пояснив чоловік. — Так ви з Веселоярська?

— Та ніби.

— Це нове село?

— Як вам сказати? Новозбудоване. Після затоплення старого. Новозбудоване і двічі вже перейменоване. А так — йому понад триста років.

— Але тепер це не відстале, а взірцеве село?

— Можна сказати й так.

— І люди в ньому повинні бути які? Взірцеві?

«Куди він хилить? — подумав Гриша. — І до чого тут уся ця взірцевість? Якимсь гадством тут пахне».

— А що таке? — вдаючи суцільну наївність, спитав він.

— Особливого нічого.

І знову шурхотить, як миша в сухому кукурудзинні.

— Ви подавали заяву до інституту?

— Подавав. На факультет механізації сільського господарства. Заочний.

— З якою метою?

— Та з якою ж? Підняти свій рівень.

— Рівень механізатора?

— Точно.

— Ось тут у мене характеристика, підписана головою колгоспу. На вас ця характеристика?

— Коли на мене, значить, на мене.

— Тут написано, що ви механізатор.

— Написано — значить, написано.

— Але це не відповідає дійсності.

— Та й справді. Написали «механізатор», а треба було: «механізатор широкого профілю». Бо я — на всіх машинах.

— Ви хочете видати бажане за дійсне.

— Щось я не доберу…

— Адже ви тепер не механізатор, а голова сільради.

— Голова? І вже не механізатор?

— Вже ні.

— А коли почнуться другі жнива, піде кукурудза, піде буряк, ви думаєте, я сидітиму в кабінеті? Я сяду на комбайн!

— Несерйозно, товаришу Левенець.

— Що — несерйозно?

— Голова сільради на комбайні — це несерйозно.

— Слухайте, — підхопився Гриша. — Он якось був я в Києві і бачив, як заступник Голови Ради Міністрів виходить з державних дверей, сідає в машину, ключик — у замок запалювання, чик- чик і поїхав! Це що, по-вашому?

— Несолідно, товаришу Левенець!

— Що несолідно? Що ключик — у запалювання і чик-чик без шофера?

— Несолідно обманювати державу.

— Як-то обманюю! — аж підскочив од праведного обурення Гриша.

— Видаєте себе за механізатора, не будучи ним.

— Ну, гаразд, хай сьогодні я не механізатор. А коли подавав заяву — був я ним чи ні?

— Треба було повідомити інститут, що ви вже не належите до виробничої сфери.

— Не належу? А як же Продовольча програма і єдиний агрокомплекс?

— Треба ще розібратися, чи належите ви до агрокомплексу.

— А до чого ж я належу?

— Запитувати дозвольте мені. Ми маємо заяву про те, що ви порушили положення про прийом до інституту. Заява підтвердилася.

— Хотів би я знати, чия то заява!

— Вона адресована нам, так що про це не будемо. Йдеться про інше. Ви заслуговуєте покарання. Так само, як ті, хто дав вам фальшиві довідки і рекомендації.

— Рекомендацію мені дали загальні збори колгоспу!

Недайкаша не слухав Гриші, вів своє:

— Ректора ми покараємо за те, що допустив вас до екзаменів.

— Не було екзаменів! Тільки бесіда.

Той так і в’ївся:

— Яка бесіда? З ким?

— Ну, з професором, з доцентами.

— Покараємо й їх.

Якими марними могли б видатися суперечки філософів усіх часів про те, чи є в людини душа, чи немає. В оцьому чоловікові душі не знайшли б ніякі академії наук. Гриша готовий був пошаткувати його, як капусту, а він спокійнісінько перелічував, кого треба покарати, кого попередити. І за віщо ж? Що це робиться на білім світі!

— Ми перевірили, — тягнув своєї Недайкаша, — ви не привезли для керівництва інституту ні поросят, ні індиків, ні сала, ні меду — і це свідчить на вашу користь.

— Я ж приїздив до інституту, а не на базар! — вибухнув Гриша.

— їздять по-всякому. Але до вас у цьому плані немає претензій. Ми тільки зауважуємо вам, вказуємо на порушення і анулюємо вашу заяву. Бо ви порушили існуюче положення.

— Та воно неправильне — ви ж самі бачите?

— Поки положення існує, його треба виконувати. Зміниться положення — тоді інша справа.

— І що ж оце мені? Ждати, поки воно зміниться? А скільки ждати?

— Цього я вам не можу сказати. Наберіться терпіння.

— Та я набрався його ще від народження. А особливо — на зимових ремонтах техніки. Ви коли-небудь чули про ці ремонти? В нетоплених майстернях, без запчастин і матеріалів і дванадцять ре в місяць!

— Зрозумійте мене правильно, — підвівся нарешті Недайкаша з-за столу, і Гриша побачив, що він невисокий на зріст і досить хворобливий на вигляд, — наш обов’язок дотримуватися законів, стежити, щоб не було ніяких порушень. Ваш випадок особливий, і коли б не ця заява на вас, ми б не втрутилися. Але тепер — треба почекати. Думаю, все буде гаразд і з часом можна буде повернутися до цього питання…

Тут в дусі старовинних романів Недайкаша мав би вигукнути: «Я прощаю вас за несвідомий обман!», а Гриша, в свою чергу: «А я прощаю вас за надмірну прискіпливість!», а тоді кинутися в обійми один одному, поцілуватися й заплакати.

Гай-гай, хто ж обіймається, цілується й плаче в наш атомний вік? До того ж ми знаємо, чим кінчаються всі ці солодкоспівні прощення. Хіба в безсмертній поемі «Фауст» над нещасною Маргаритою, кинутою до темниці, не лунає голос з неба: «Врятована!» — всупереч безжальним словам Мефістофеля: «Вона приречена!»? А що виходить насправді? Перемагає не всепрощаючий голос з неба, а жорстока дияволічна сила.

Коротше кажучи, Гриша міг пошкодувати, що надів нові штани. Не обов'язково надівати нові штани тільки для того, щоб опинитися в стані апорії. Зате він тепер переконався в слушності мудрої поради Ганни Панасівни читати закони і постанови. Щоб жити щасливо, треба знати те, що твердо встановлене. А, як казав