Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

Діти теж із цікавістю розглядали кімнату, близнюки навіть хотіли торкнутися одного з камінчиків.  

- Хлопчики, будь ласка, не чіпайте нічого. Сідайте, - ще раз запропонував Тайлор і сам зайняв місце в кріслі.  

Ми дружно примостилися на одному дивані. Еріс не втрималася і запитала:  

- Дивна кімната. Це твоя? А де ти спиш? - вона озирнулася в пошуках ліжка, яке, можливо, не помітила одразу. - Хоча, зізнаюся чесно, цей диван досить зручний. - Дівчинка кілька разів підстрибнула на місці, пробуючи сидіння на м'якість і погладила руками оббивку.

Тайлор усміхнувся.  

- Так, це моя, а сплю я там, - він вказав на малопомітні двері, що сховалися між шафами. - Але, можна сказати, що більшу частину часу проводжу все-таки тут. Ну що, я вас уважно слухаю.  

Тайлор запитально втупився в мене та остання надія, що все пояснить Еріс, згасла. Я представив дітей Тайлору, потім коротко розповів, що Роні, батько цих маленьких перевертнів, потрапив в якусь неприємність, і не зміг повернутися додому в призначений термін. На додачу, його дружина відчула недобре і попросила Діраса допомогти відшукати чоловіка. І щоб діти не залишалися самі, ми прийшли сюди. Закінчивши пояснення, я втомлено видихнув, але Тайлору цього було мало.  

- Дірас передавав якісь вказівки для мене? - запитав він.  

Я заперечно похитав головою.

- Тільки велів усе тобі розповісти. І ще повідомити, що мені відомо, як знімати браслети. Щоправда, я не пробував, але Дірас запевнив, що в мене вийде.

Тайлор зло стиснув зуби, але говорити з цього приводу нічого не став, натомість поцікавився, глянувши на мої зап'ястя:

- А твої, я так розумію, він відключив?

Я кивнув.  

- Добре, - зітхнув Тайлор. - Я зрозумів. Залишайтеся поки що тут. Потім я розпоряджуся, щоб дітям приготували кімнату. Вже вибачте за такі умови, - він розвів руками, потім несподівано посміхнувся і додав: - Хоча, хлопчики вже добре влаштувалися. Та й Еріс майже спить.  

Я подивився на маленьких перевертнів, дівчинка терла кулачками очі, зовсім розморившись на затишному дивані, сонно посміхалася. Хлопчики, згорнувшись в один клубок, спали під боком у сестри. Я теж не зміг стримати усмішки, побачивши таку милу картину. Обережно піднявся з дивана і напівголосно сказав:

- Я тоді піду.

- Ні, ти теж залишайся тут, - пошепки відповів він. - Навряд чи твоє повернення в спальню залишиться непоміченим. Тобі одразу почнуть ставити купу запитань. Тим паче вже світанок і тобі не дадуть нормально відпочити.

- Спасибі велике. Ти маєш рацію, у кімнаті мені зараз краще не з'являтися. А в тебе поїсти нічого не знайдеться?

- Зараз, - усміхнувся хлопець. Піднявся і з однієї з верхніх полиць дістав кошик із яблуками та печивом. - Не густо, але тримай.

- О, це одна з найсмачніших страв, спасибі, - хіхікнув я і вгризся в соковитий бік фрукта, одразу закусивши його розсипчастими солодощами.