Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

коли молитву творив, поминав її двічі щодня. Після цього люди знову змінили стовпа святого і поставили йому стовпа на сорок ліктів; на ньому бо стояв преподобний аж до блаженної кончини своєї.

Місце те, що на ньому влаштував дивне своє життя преподобний, не мало поблизу води, але її приносили віддаля, через що велика скорбота була для людей, що приходили, і худобі їхній. І побачивши преподобний скорботу їхню, що була від нестачі води, помолився старанно про це Богові: хай подасть воду, як колись спраглому Ізраїлю в пустелі, і близько десятої години дня раптово струснулася земля і розсілася зі східного боку огорожі його, і там утворилася немов печера, яка мала над сподівання багато води, і звелів святий більше розкопати місце те на сім ліктів, звідкіля почало дуже багато виходити води.

Якось приведено було до святого жінку, що, бувши спрагла, вночі випила з водою змію малу, і та виросла в її череві й була велика. Стала на лиці жінка ота як трава зелена, і багато лікарів пробували її лікувати, але не змогли зцілити її. Блаженний же сказав: "Напійте її від води місця цього!" - Коли ж напилася, вийшла з неї велика змія і приповзла перед стовп і там начебто завмерла.

У той час якісь люди, що йшли до преподобного заради молитви, через велику спеку звернули в тінь дерева, щоб відпочити трохи. Сиділи там тихо, і тут побачили кітну лань, що мимо йшла, і закричали на неї, кажучи: "Молитвами святого Симеона заклинаємо тебе, постій трохи". І стала лань на місці. О чудеса! Адже і звірі на ім’я святого покірливі і послушливі бувають! Вони ж узяли її,  убили і, здерши шкуру приготували собі їсти з м яса її, а коли прийшов їм час їсти, то були гнівом Божим покарані, згубили голос людський і наче олені почали рикати. Біжучи, прийшли до святого Симеона, несучи з собою шкуру ту, як викриття гріху свого. Пробули т два роки і ледве змогли зцілитися і по-людському говорити, шкуру ж тієї лані повісили при стовпі для освідчення багатьом того бутнього діла.

На горі тій, на якій святий житло мав, змій страшний загніздився не вельми далеко від стовпа, через нього й трава на тому місці не росла. Тому змію колись загналося у праве око дерево на один лікоть і створило йому велику болість. Одного дня приповз до стовпа преподобного і, лежачи перед дверима огорожі, весь перегинався, похиляючи голову, ніби змирявся и милості просив у святого Симеона. Коли подивився на нього святий, то ввипало з ока його дерево, і пробув змій той там три дні, лежачи перед дверима, ніби овеча, і всі безбоязно приходили та відходили - нікому він не пошкодив, а коли зцілилося око його, відійшов у ложе своє, і всі дивилися й дивувалися чудові тому предивному.

У країні тій був парад, звір великий і вельми лютий, що людей і худобу забивав, і не сміли люди проходити повз місце те, де отой звір уселився, численні капості навколо творячи. Про це люди, дійшовши, звістили преподобному. Він же повелів узяти землі від огорожі своєї і води від місця його, і хай підуть довкола місця, де був звір, віддаля посипаючи і покроплюючи. Послухали люди святого, вчинили так і по кількох днях побачили, що не з'являється звір ніде, пішли пошукати і знайшли його мертвого - лежав на землі тій, що, взявши від огорожі преподобного, посипали; і всі прославили Бога Але і другий звір, лютійший першого, словесний, у тій-таки країні з'явився, розбійник один із Антіохії, на ймення Ионатан, що багатьох людей повбивав на дорогах і в домах, по-злодійському марнотно нападаючи у селах та передмістях, і ніхто його не міг зловити, хоч і багато людей на шляху йому засідало, сильний-бо був і хоробрий вельми, що ніхто не міг супроти нього стати. Коли ж піднялася вся Антіохія і послала воїнів піймати його, він, не можучи сховатися од них, як лев од лиця багатьох, що гонили його, тікаючи, прийшов до огорожі преподобного Симеона і взявся за стовпа, ніби блудниця за Христові ноги, плакав гірко. Гукнув йому з висоти святий: "Хто ти, звідкіля і чому прийшов сюди?" Він же каже: "Я є Ионатан, розбійник, що сотворив усе лихе, прийшов сюди каятися у гріхах своїх". Коли це казав, напали тут воїни від Антіохії, що гонили його, і закричали до преподобного: "Дай нам, отче, ворога нашого, розбійника, уже-бо і звірі є приготовані у місті, щоб з'їли його". Відповів їм блаженний Симеон: ! "Діточки мої! Не я його сюди привів, але Бог, бажаючи покаяння його, поставив тут, і коли зможете в середину ввійти, хапайте його, я ж бо не можу вам його вивести, боюся-бо Того, що послав його до мене". Це чуючи, воїни не тільки не сміли зайти в огорожу, але й слова ректи супроти, повернулися зі страхом і звістили про те всіх в Антіохії. Розбійник же пробув сім днів при стовпі, припадаючи в молитві до Бога, сповідаючись і плачучи плачем великим, аж ті, що були тут і бачили покаяння та плач, зворушені стали. Після семи днів гукнув до святого: "Отче, коли велиш мені відійти?" Сказав отець: "Чи знову до лихих діл повернешся?" Він же відповів: "Ні, отче, але час мій настав!". І так, бесідуючи з ним, віддав дух свій Богові. Учні святого Симеона хотіли поховати розбійника при огорожі, але начальники воїнські прийшли з Антіохії за розбійником і почали волати: "Дай нам, отче, ворога нашого, через нього все місто потряслося!" Відповів преподобний: "Хто його привів до мене, Той із множністю воїнів небесних прийде й забере його, очищеного покаянням, до себе, не турбуйте мене!" Начальники, це чуючи і бачачи розбійника померлого, жахнулися і похвалили Ьога, що не хотів смерті грішника, і повернулися звістити це у місті, що від преподобного чули й бачили.

Не годиться і того промовчати, що преподобнийотець наш Симеон, ніби свіча на свічнику на стовпі стоячи, світло світу являв, просвічуючи потемнені ідолобіссям народи і наставляючи їх до світла пізнання правдешнього Бога. Слава дивної в ньому Божої благодаті так діяла, що, на одному стоячи місці, багатьох до віри привів, ніби хто проходив усесвіт, навчаючи та проповідуючи. Проміння добродійного життя свого та солодкомовного вчення, ніби сонце, випускав і довколишні країни просвічував, оскільки тут можна було бачитиіверів, персів та арменів, що приймали божестввенне хрещення, ісмаїлітів, що полками