Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

приходили: по двісті, по триста, іноді й по тисячі, що з криком відкидали облуду батьків своїх, і які з давніх літ пошановували ідолів, кланяючись їм, сюди їх приносили, при стовпі розбивали і ногами топтали, приймаючи закон од медоточивого того язика, і божественних таїнств сподоблялися, повертаючись із радістю великою, просвічені світлом розуму святого Євангелія.

Один начальник сарацинського полку Філарх мав родича свого розслабленого, молив святого подати йому сцілення. Святий повелів принести його перед стовп і запитав його: "Чи відрікаєшся злочестя батьків твоїх?" Він же сказав: "Відрікаюся!" І знову святий: "Чи віруєш в Отця, і Сина, і Святого Духа?" Він же відповів, що вірує безсумнівно. Тоді сказав святий: "Устань!" І тоді І юнак устав здоровий, ніби ніколи ніякої не мав хвороби. І щоб засвідчити здоров'я його виказом, звелів блаженний юнакові тому взяти на плечі свої того Філарха, що був дебелий тілом, і нести в стан його, що і сотворив: ніби снопа взяв на плечі та й поніс. Бачачи те, всі воздали хвалу Богу, що дивно через святого свого діяв.

Мав також преподобний і пророцтва дар; що настане і голод і марна смерть перед двома роками прорік, і що має саранча по тридцяти днях прийти, сказав, - це все збулося. Якось у видінні побачив два жезла, що сходили з неба: один упав на схід, а другий на захід; про те видіння сказав тим, що були при ньому. Пророкував, що перси та скити постануть на Грецьку та Римську область. І багатьма сльозами, безперервною молитвою милостивого Бога просив, щоб відвернув гнів праведний і не допустив покари тієї бути на християн. І умолив про те Бога: вся-бо перська сила уже готова була на брань, але, Бог зволив, загаялися, і міжусібні поміж персів розтирки, що почалися, спинили їх у тому намірі. Звіщено було якось преподобному, що цар Теодосій Молодший хотів повернути юдеям церкву, яку християни забрали. Отож послав послання до царя, ганячи його і страхаючи гнівом Божим, не страшачись лиця царського: що прочитавши, цар застрашився і знову звелів християнам узяти церкву. Одного ж єпарха, що радив дати церкву юдеям, із єпаршества зняв і послав моління до преподобного, просячи прощення і щоб молитву за нього сотворив до Бога. Того ж царя жінку, Євдокію-царицю, що після смерті царя свого впала у єресь Євтихієву, письменами своїми преподобний переконував і до благочестя після чотирьох років повернув, тож після повернення свого наступні чотири роки проживши, сподобилася блаженної кончини в Єрусалимі й похована була в церкві святого первомученика Стефана, яку вона побудувала. Після Теодосія Молодшого прийняв грецьке царство Маркіян, що часто таємно відвідував преподобного Симеона, і багато від нього користі мав.

Цариця персидська, наслухавшись про дивну святиню преподобного Симеона, послала до нього, просячи благословення, і прийняла благословенний єлей від нього, його-бо за великий дар мала і чесно зберігала.

Цариця ісмаїлітів безплідна була, послала до нього, просячи молитви, щоб через його святе моління могла мати й народити дитину, і сталося так: невдовзі зникло безпліддя її й народила сина. Його узявши, пішла до преподобного, але, почувши, що не можна жінкам приходити до блаженного, адже й матері своїй не дозволив прийти до себе, послала сина свого руками рабів своїх заради благословення, кажучи: "Це, отче, плід є святих твоїх молитов, благослови ж бо плід цей".

Про подвиги його несповідимі, що скажемо? Коли перевищують вони силу людську, то й оповісти їх неможливо. "Я передусім, - каже Теодорит, - дивуюся з його терпіння; вночі і вдень отак стояв, щоб усім бачити його". Трапилося якось, що відпали дверці і немала частина стіни горішньої розсипалася од старості, і доки стіну і дверці відновили, був усіма бачений святий немалий час. Тоді бачили нове видовисько й дивовижне: іноді-бо стояв довго нерушний, іноді ж часті творив поклони, молитви приносячи Богові. Дехто із тих, що там стояли, повідав, що хотів, каже, порахувати поклони його, що клав не перестаючи, і нарахував тисячу двісті сорок і чотири, відтак знемігся, не міг більше дивитися на стовпну висоту і переставав рахувати, одначе святий не втомився від поклонінь. Приймав харч раз на тиждень і то вельми малий та легкий - став легкий і зручний для частого кланяння. Від довгого стояння створилася йому на другій нозі невиліковна виразка, і багато крові витекло з неї, одначе те не могло відвернути його від богомисля - все терпів мужньо, самовільний мученик. Виразку ж ту змушений був якось показати із такої причини: один священик із Аравії, людина добра й богонатхненна, прийшов до нього кажучи: "Питаю тебе через саму істину, що притягла до , себе рід людський, скажи мені: чи ти людина, чи істота безтілесна?" Сказав йому преподобний: "Навіщо про це і запитуєш мене?" Він же каже: "Чув про тебе, що не їси, не п'єш, не спиш, а це властиво є людині, і не може людина бути жива без харчу, пиття та сну?" Звелів-бо преподобний зійти священику до себе на стовпа і допустив відчути й бачити виразку ту загнилу, повну черви, що й бачив священик, почув і про харч вельми малий і що раз у тиждень їсть - здивувався терпінню й подвигу святого.

У таких-бо подвигах, у такому чудес діянні і в такому добродійному житті був покірливий і смиренний, ніби від усіх людей був менший і непотрібніший, усім рівно показував і лиця світло, і слово любовне, як вельможі, так і рабу, як багатому, так і убогому, й останньому негіднику, отож не було у нього огляду на особи. Усі не могли насититися видінням святоліпного лиця його і солодкомовної бесіди його, вуста-бо його були виповнені благодаті Святого Духа. Маючи дар премудрості, щодня напоював серця тих, що слухали, рікою вчення, і багато хто, ученням його наповнений, залишав усе земне, і, як пташки, що летять угору, одні в монастирі, інші в пустелі відходили, інші при ньому жити бажали.

Устав життя щоденний преподобного цього був такий: ніч усю і день аж навіть до години дев'ятої на молитві стояв, після дев'ятої години творив повчання тим, що були присутні: також слухав кожного, що прийшов до нього, потреби та прохання і болящих сцілював молитвами, по тому свари і змагання людські припиняв і мир творив, а коли сонце заходило, знову на молитву повертався. Маючи такі труди, не переставав думати про мир церковний, язичницьке безбожжя руйнуючи, юдейське ганьблення заперечуючи, єретицькі догмати знищуючи; царів же і