Читати книгу - "Сироти долі, Olexander Sakal"

12
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 176
Перейти на сторінку:

– Дай Бог вам здоровья! – вимовив Петро Сергійович, випроваджуючи Родіона Михайловича із темних сіней на вулицю. – Садитесь сюда, на лавочку, кладите свой сак, давайте.

– Гаразд, сідаю, але тепер, на жаль, в нас не вийде довго поговорити – в мене робота, самі розумієте.

– Розумію, всё розумію! – аж на українській заговорив Петро Сергійович. – Значит расскажу короче: моя дочь, Оленька, влюбилась в сволочь какую-то недавно, понимаете? А моя Оленька не абы-какая девка, а между прочим умная женщина, как это называется… промоутер в боях. А влюбилась в бездельника, и теперь вышла замуж без моего благословения!

– Без благословення? – спохватився Родіон Михайлович. – Як ви кажете її звуть, Оля?

– Да, Оля, Оленька, – посміхнувся Петро Сергійович.

– І кажете, за сволоч виходить?

– Нет уж, хорошо, давайте бездельник, вот так.

Родіон Михайлович став прикидувати, що говорили за Івана. На жаль, він не міг суперечити постійному неробству сина, проте все одно він почав дратуватись словам Петра Сергійовича. Ту ж мить Родіон Михайлович відвернувся від співрозмовника, підхопив свій сак та попрямував до великого скупчення людей навпроти храму. Це були інші, але не менш кваліфіковані іконописці. Петро Сергійович не дав йому пройти й двох метрів, як несподівано схопив руку Родіона Михайловича.

– Что с вами? Неужели не дадите денег? Понимаете, она впервые просит вот так, у меня, – ледь не ридав Петро Сергійович.

– Я сподіваюсь ви хоч запитали, на що вона витратить гроші? Здається мені, що вона віддасть їх тому «бездельнику»!

– З чего это вы взяли? Оленька очень умная, и ответственная женщина.

– Здається, ви про це вже казали. Гаразд, і куди ж вона їх витратить? – не витримував Родіон Михайлович.

– Она говорит, на организацию боя, всё такое, – посміхнувся Петро Сергійович, – и всего-то две тысячи гривен.

Секунди чотири тривало тягуче, дивне мовчання, яке, насправді, Петро Сергійович ледве витримував. Родіон Михайлович стояв, мимоволі відкривши рот, коли почув суму, яку випрошував товариш. Так, дві тисячі, взагалі, дійсно не велика сума, але Родіон Михайлович думав зараз лише про те, куди насправді підуть гроші. «Ох, якщо Іван використовує дружину в цих корисливих цілях… – метикував Родіон. – Але ж звідки насправді знати, що то точно Іван?». В той момент Родіон Михайлович уважно подивився на Петра Сергійовича, та запитав:

– Як звати «бездельника»?

– Знаете, она еще не говорила, как его зовут.

– Що? Ви не знаєте, як звати вашого зятя? – запитав Родіон Михайлович, мимохіть згадуючи, що сам останній час не знав, що в нього взагалі є невістка.

– Не знаю. Но она просила не спрашивать, потому что сказала, что будет злиться. А я, Боже помилуй, не хочу чтобы дочь моя как-то гневалась на меня!

– Зрозуміло, – опустив очі Родіон Михайлович. – Гаразд, але в мене тоді ще одне питання: якщо ви зовсім не знаєте вашого зятя, то звідки ж у вас думка, що він сволоч або «бездельник»?

– Господи, Родион Михалыч, та Оленька сама мне это и сказала! – одразу відповів Петро Сергійович, вважаючи, очевидно, питання Родіона Михайловича жартівливим.

– Сама? Тобто вона підійшла до вас, розказала про свого чоловіка, при цьому зневажаючи його?

Петро Сергійович не зрозумів, що означало слово «зневажати», та близько чверть хвилини Родіон Михайлович перекладав йому. Нарешті зрозумівши все, Петро Сергійович на хвильку задумався, та став з неймовірними емоціями розказувати події вчорашнього вечора:

– Она редко приходит ко мне домой, потому что говорит, что ей мерзко находится в моей квартире (а у меня однокомнатная, дешевая). Но вчера, неожиданно пришедши, она сказала за чаем (она, кстати, никогда до этого не пила чай, только кофе, и поэтому я подумал, что сильно нервничает), и сказала, что вышла замуж. Понимаете, меня тогда чуть удар не хватил! Я сразу стал вспоминать, как она маленькой была, как за ней моя бедная матушка, – Царствие ей Небесное, – следила, качала, отчего Оленька мигом засыпала! Господи, а теперь замуж выходит, вы просто представляете, сколько времени прошло! И вот говорит, вышла замуж, но, говорит, очень плохо ей теперь на душе. Понимаете, у ней сразу пошли слезы! Говорила, что ставши женой, муж её вдруг возомнил себе делать всякие мерзотные ужасы! – тут Петро Сергійович заговорив пошепки. – Похоти, ужасной похоти хотел он от Оленьки. А сам он, говорила – бездельник редкостный!

Ну вот тогда я у неё спросил (голосно вже говоривши), зачем же ты вышла за сволочь такую? А она, бедная, плачет, аж хриплым голосом сказала мне, что на обещаниях той сволочи вышла замуж! Он ей наговорил, – вы сами прекрасно знаете этих «жеребцов», – всякого: что будут жить при неимоверном богатстве (но я вам скажу, что они еще до обручения жили так, потому что муж её не только мерзопакостная сволочь, но и подлец, обманщик, тунеядец, обманывал людей в интернете на большие деньги!), и вот потому, что действительно этот муж был при деньгах, она ему поверила, и вышла за него замуж – как он и просил её сделать, чтобы она была вечно счастлива.

Закінчивши, Петро Сергійович став дивитись на довгу тріщину на асфальті.

Звичайно, Родіон Михайлович не міг сумніватись в правдивості розповіді Петра Сергійовича – все ж, його доброчесна, щира натура ніколи не знаходила місця для брехні, й про це знав і сам Родіон Михайлович, хоч вони взагалі не близькі друзі. Але ж повірити, що його син – справжній аферист, негідник та збоченець – просто неможливо для будь-якого батька. Він ніколи не зважатиме на диявольські роги, що ростуть з голови сина, бо боятиметься, щоб вони не проткнули його душу.

1 ... 14 15 16 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сироти долі, Olexander Sakal», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сироти долі, Olexander Sakal"