Читати книгу - "Той, хто чує дорогу., Янина Кап (Зоя Маг)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Київ повільно прокидався. Сонце пробивалося крізь важкі сірі хмари, ледь торкаючись дахів старих будинків. Місто ще дрімало, обгорнуте ранковим туманом і запахом вчорашнього дощу.
Бруківка під ногами була вологою й прохолодною.
— Знову дощ... — зітхнула вона, ледве чутно скрипнувши під ногами перехожих.
Вузькі вулички Подолу спостерігали, як Максим стояв на порозі техстанції, задумливо втупившись у бетон. Його темне волосся стирчало в різні боки, під очима лягли тіні втоми.
Він повільно ковтнув холодну каву, яка залишилася з вечора, і скривився.
— Треба змінити баристу, — пробурмотів він.
— Обережніше зі словами, шефе, — з-за спини виглянув Славко, обережно тримаючи папку з паперами. — Бариста може цього почути.
Максим кинув на нього погляд.
— Вона вже чула.
Катя стояла у дверях, обпершись плечем об косяк, і дивилася на Максима з легкою посмішкою.
— Я можу зробити ще гірше.
Максим підняв брову.
— Вже цікаво.
Катя підняла вгору свій телефон, на екрані якого блищало фото Максима зі шоломом у руках і підписом: *"Герой Подолу. Програє каву кожному охочому!"*
Максим видихнув.
— Чудово.
Славко пирснув зі сміху.
— Ну, хоч каву тепер купуватимеш за власний кошт.
Катя кивнула.
— І без знижки.
---
**Офіс Олексія "Лиса"**
Олексій сидів у темному кабінеті. Його обличчя залишалося спокійним, але в погляді з'явилася напруга.
На столі перед ним лежали нові документи, карти й фотографії. Серед них — знімок Максима й Каті біля техстанції.
До кімнати зайшов його помічник.
— Вони виглядають спокійно. Нічого підозрілого.
Олексій повільно підняв очі.
— Спокій — це ілюзія. Її легко зруйнувати.
Він ковзнув пальцем по мапі Києва, зупинившись на позначці неподалік Подолу.
— Готуйте новий маршрут. Цього разу без правил.
---
**Техстанція "Зелений Світлофор"**
Максим розгорнув стару карту міста на столі.
— Вони не відступлять, — тихо сказав він, ковзаючи пальцем по промзоні.
Катя нахилилася ближче.
— Думаєш, Лис не зупиниться?
Максим стиснув губи.
— Це не про гонки. Це про контроль. Якщо він не зламає мене, він зламає все навколо.
Славко обережно підняв руку.
— А може, ми спробуємо якось… мирно?
Максим повільно підняв очі.
— І як ти це бачиш?
Славко замислився.
— Ну, каву йому купити, наприклад. Хтось же має з ним поговорити.
Катя засміялась.
— Думаю, він не той, кого можна купити за каву.
Славко знизав плечима.
— Ну, тоді доведеться діяти інакше.
Максим уперся руками в стіл.
— У нього є план. І нам треба випередити його.
Катя подивилася на карту.
— Якщо він любить контролювати дороги, можливо, варто змінити правила?
Максим на мить задумався.
— Можливо.
---
**Вулиці Києва**
Вітер тихо гойдав дорожні знаки.
— Вони знову готуються грати, — зітхнув Північний міст, брязкаючи тросами.
— Та нехай вже десь доїдуть, — бурчала бруківка.
Але місто завмерло в очікуванні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Той, хто чує дорогу., Янина Кап (Зоя Маг)», після закриття браузера.
