Читати книгу - "Той, хто чує дорогу., Янина Кап (Зоя Маг)"

Розділ 15.

Київ повільно вдихав ранкову прохолоду. Вулиці Подолу виблискували від залишків дощу, і навіть старі ліхтарі, здавалось, кліпали сонними вогниками, ледь витримуючи вагу важкого повітря. 

 

Максим стояв біля техстанції, задумливо втупившись у свій мотоцикл. Він щось нервово крутив у пальцях — чи то гайку, чи то шматок металу, чи, може, власні нерви. 

 

— Якщо ти дивишся на нього ще п’ять хвилин, він почне сам себе ремонтувати, — пролунав знайомий голос. 

 

Катя стояла поруч, схрестивши руки на грудях. Її волосся спадало на плечі, а в куточках губ блукала легка усмішка. 

 

Максим підняв на неї погляд і повільно видихнув. 

 

— Я думаю. 

 

— Я бачу. Тільки не впевнена, що про мотоцикл, — піддражнила вона. 

 

Максим хотів щось відповісти, але замість цього тільки скривився. 

 

Тут із-за рогу виглянув Славко, жуючи якусь булку. 

 

— О, зібралися всі! Чекаю на фінал серіалу "Як врятувати Київ і не зламати байк". 

 

Максим кинув на нього погляд. 

 

— Ти міг би хоч раз прийти без їжі. 

 

Славко знизав плечима, показуючи залишки булки. 

 

— Їжа — це паливо. Як і твій бензин. 

 

Катя засміялась, а Максим лише тяжко зітхнув. 

 

— Лис не відступить. 

 

Катя перестала сміятися й серйозно подивилася на Максима. 

 

— А ми будемо? 

 

Максим на мить замовк, а потім хмикнув. 

 

— Ні. Але спочатку… 

 

Він перевів погляд на Катю, і в його очах майнула думка. 

 

— Знаєш, ми постійно говоримо про гонки, про плани, про Лиса. А от каву я так і не випив. 

 

Катя підняла брову. 

 

— Це зараз було запрошення? 

 

Максим задумався. 

 

— Можливо. 

 

Вона хитро усміхнулась. 

 

— Ну, якщо ти і твій шолом згодні, можемо якось без перегонів. 

 

Максим на секунду мовчав, а потім зняв шолом і поклав його на сідло. 

 

— Тепер ми обоє почули. 

 

Славко не витримав і вставив своє: 

 

— Ого! Нарешті! Шеф, я думав, що ви з мотоциклом почнете зустрічатися раніше, ніж із людиною! 

 

Максим кину в нього гайку. 

 

— Працюй, Славку. 

 

---

 

**Офіс "Red Line"** 

 

Олексій сидів за столом, погладжуючи підборіддя. Перед ним лежала карта Києва, вкрита позначками. 

 

До кімнати зайшов помічник. 

 

— Вони рухаються. 

 

Лис підняв очі. 

 

— І куди ж цього разу? 

 

— Не повірите… на каву. 

 

Олексій завмер на мить, а потім холодно посміхнувся. 

 

— На каву? Цікаво. Поки вони п’ють каву, ми підготуємо десерт. 

 

---

 

**Кав’ярня на Подолі** 

 

Максим сидів за столиком. Його руки лежали на колінах, а погляд ковзав по парі чашок кави. Катя сиділа навпроти, граючи ложечкою в чашці. 

 

— І як тобі бути не на мотоциклі? — спитала вона. 

 

Максим усміхнувся. 

 

— Незвично. Але приємно, що каву сьогодні не розлив по дорозі. 

 

Катя хитро примружилась. 

 

— Ще не вечір. 

 

Вони обидва засміялися. 

 

Але Максим раптом замовк. 

 

*Занадто тихо.* 

 

— Катю… а ти не помітила, що в кав’ярні майже порожньо? 

 

Катя озирнулася. Дійсно. Людей було мало, і навіть бариста поводилась якось дивно. 

 

Вона повільно нахилилася вперед. 

 

— Думаєш, Лис?.. 

 

Максим стискав чашку в руках. 

 

— Це не просто кава. Це новий хід. 

 

Катя ледь помітно посміхнулася. 

 

— Ну що ж. Кава із сюрпризом. 

 

---

 

**Вулиці Києва** 

 

Десь у тіні старих будинків шепотіли стіни. 

 

— Вони знову пірнають у гру, — зітхнув Андріївський узвіз. 

 

— І цього разу кава не допоможе, — сумно додала бруківка. 

 

Десь далеко тихо гуркотів міст. 

 

— Час йде. 

 

---

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍