Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

— Я... я не хотів! — Габріель відчував, як серце б'ється у скронях.

Ще одна копія приєдналася до хору:

— Скільки людей ти залишив позаду, покинув, зрадив? Ти навіть зараз думаєш тільки про себе!

Відлуння їхніх звинувачень наповнило кімнату. Габріель впав на коліна, затуливши вуха руками. Дзеркала почали змінюватися — в них з'явилися сцени з його минулого. Він бачив свою матір, яка плакала у темній кімнаті, його колишню кохану, що стояла біля порожнього вікна, його друзів, що йшли геть від нього, не озираючись.

— Ні! Досить! Це не я! — закричав Габріель, але звинувачення ставали тільки гучнішими.

Він відчував, як щось всередині нього тріщить, ніби його душу роздирали на шматки.

— Якщо це правда, тоді доведи! — крикнув він у темряву, його голос захлинувся відчаєм.

Відображення завмерли, їхні посмішки зникли. Настала тиша, яка була ще більш лякаючою, ніж їхній хор. Дзеркала почали тьмяніти, але в центрі кімнати засвітилося одне. На ньому з'явився Сапфір, який з жахом дивився прямо на Габріеля.

— Ти ще маєш шанс змінитися, — прошепотіло відображення, і світло почало згасати.

Кімната наповнилася темрявою, і Габріель відчув, як його знову тягне кудись униз.

Темрява, яка поглинала Габріеля, раптово почала розсіюватися. Йому здалося, ніби він падає нескінченно довго, але раптом падіння зупинилося. Він відчув під собою щось тверде й холодне — це була земля. Коли він розплющив очі, побачив над собою сяйво місяця, а навколо — знайому галявину з дзеркалами.

Важко дихаючи, Габріель піднявся на лікті і озирнувся. Його погляд зупинився на Сапфірі. Хлопчик сидів біля краю галявини, схиливши голову на коліна, і плакав, закриваючи обличчя руками.

— Сапфіре! — Габріель крикнув, намагаючись піднятися.

Хлопчик підвів голову, його заплакані очі блищали в місячному світлі.

— Я думав, ти більше не повернешся... — його голос був тремтливим, сповненим болю і полегшення водночас.

— Я тут, усе добре, — Габріель зробив кілька кроків уперед, але відчув, як щось невидиме стискає його.

Галявина змінилася. Дзеркала почали обертатися навколо нього, ніби увійшли в химерний танок. Їхні поверхні сяяли, але відображення було іншим — спотвореним, моторошним. З дзеркал доносився шепіт, який швидко перетворився на зловісну пісню:

— Ти нікуди не втечеш,
Страх здолає душу твою...
Біль розквітне, серце згорить,
Правда знайде тебе, о-о-оу...

Габріель закрив вуха, але голоси, які співали цю моторошну мелодію, проникали в саму його свідомість. Він зробив ще один крок, намагаючись дістатися до Сапфіра, але дзеркала зблизилися, створюючи навколо нього невидимий бар'єр.

— Припиніть! Що вам потрібно?! — крикнув Габріель, його голос розчинився у глухому відлунні.

Дзеркала відповіли не словами, а образами. Вони знову показували сцени з його минулого: мати, що молиться, сидячи на краю ліжка; кохана, яка плаче в порожній кімнаті; обличчя друзів, які відверталися від нього.

— Це більше не має значення! — закричав Габріель, його руки стиснулися в кулаки. — Я змінився!

Але дзеркала не слухали. Вони почали обертатися швидше, їхні образи зливалися в хаотичний калейдоскоп, а пісня ставала голоснішою, різкішою:

— Ти нікуди не втечеш,
Минуле тебе поглине...
Правда, що криється в серці твоїм,
Назавжди в тобі залишиться.

— НІ! — Габріель зібрав усю свою силу і вдарив кулаком по одному з дзеркал. Його рука пройшла крізь поверхню, і холод, пронизливий до кісток, скував його.

Раптом дзеркала зупинилися, пісня обірвалася. Усе застигло в моторошній тиші. Від поверхні дзеркала, у яке він вдарив, почала розходитися тріщина. Вона розповзалася, зловісно тріскаючи, ніби кімната сама тріщала по швах.

— Сапфіре! Біжи! — закричав Габріель.

Хлопчик піднявся на ноги, але не рухався. Його очі, широко розплющені від страху, були прикуто до дзеркал.

Із тріщини, яка продовжувала розростатися, вирвалося світло, сліпуче і гаряче. Дзеркала почали руйнуватися, одне за одним, і кожне вибухало потоком світла, яке заливало галявину.

— Ходи сюди! — крикнув Габріель, простягнувши руку.

Хлопчик нарешті кинувся до нього, і вони разом побігли через галявину, залишаючи за собою зруйноване дзеркальне коло. Світло ставало дедалі яскравішим, поки не огорнуло все навколо, знищуючи залишки темряви.