Читати книгу - "Карма небесна , Кирило Легович"

Розділ дев’ятий 

 

Розділ дев’ятий 

 

Богдан любив багато випити, а особливо чужим коштом.  Зараз, сидячи  за столом бенкету, він самотужки зумів випити цілу пляшку горілки. Для нього це було мало. Він хотів відчути ефект алкоголю у своїй крові завжди, аби забути про минулі невдачі й проблеми. Хоча Богдан розумів, що  його організм рано чи пізно скаже стоп. Але він і далі, і далі продовжував пити,  обіцяючи самому собі покінчити з алкоголізмом з наступного тижня… 

Ніхто навіть не міг уявити про таке перше вересня. Компанія підлітків за ініціативою Богдана вирішили спробувати свої сили в  питті алкоголю. У них був аргумент, що раз вони вже випускний клас, то вони мають пити як дорослі. 

У чорних пакетах вони несли три пляшки горілки  на восьмеро осіб.  Підлітки йшли  вузькими провулками до будинку Олега, де в мінібарі знаходилася ще пляшка вина і домашнього самогону. 

Свято почалося одразу ж після приходу товаришів. Одна за одною  лилися чарки в горло кожного з сидячих за столом.  Як завжди, дівчата просили наливати собі по саме дно, коли хлопці, особливо Богдан, майже по край.  Ефект сп'яніння швидко охопив компанію. Через дві години після початку застілля і трьох випитих пляшок алкоголю, підліткам було вже дуже важко хоч щось класти у свій рот. 

-Я не можу! Мій шлунок повністю забитий!- важко казав Давид. 

-Ви не повірите, але я теж!- сказав Богдан. 

-Ото менше пийте!- промовила Катерина, ковтаючи якийсь безалкогольний напій. 

-Хто б казав!- обурливо промовила Алла. 

-Я ж хлопцям кажу, а не нам. 

-Та ти так кажеш, що менше пийте, а сама першою каже: «Наливай!»,- висловилась Ольга. 

-Я так розумію, що це наш ліміт,- промовив Іван. 

-Ні-ні-ні! Ми ще покажемо свою силу! Наші чакри зараз наповнюються новою енергією, тому треба добити нашого суперника! 

-Богдане, ти ж сам казав, що тобі досить, а  зараз такий «Я не здамся без бою»? - сказала Ольга, поклавши голову на плече Катерини. 

-Якщо хочеш перемогти, йди на жертви! 

-Ти, полководець хріновий, тобі горілка, що, розуму додала?- зауважив  обурливо Давид. 

-Ахаха! Добрре сказав, - відповів на слова друга Артем. 

-Ти взагалі, мокрий, мовчи: сам мало п’єш, ще й смієшся,- мовив агресивним тоном Богдан. 

-А що я? 

-Я бачу, як ти ту бідну чарку тягнеш до рота і надпиваєш її потроху! 

-Якщо мені не хочеться пити, то чому я мушу це роробити черрез силу? 

-Бо ти чоловік! Ти мусиш пити! 

-Почекай-но. Спочатку, я випивав так, як і ви, а потім, відчувши слабкість,  зменшив кількість вживання. 

-Ах ти ж жук!- промовив Іван. 

-А що б ви зрробили  на моєму місці? 

-Я б пив разом зі своїми товаришами! Або сказав, що мені досить. Але так ти показав свою неповагу до товаришів! 

-Богдане, це ти вже перегинаєш, - мовила Алла, заспокоюючи хлопця. 

-Ні! Він мусив пити! - стукнувши кулаком по столу, сказав Богдан. 

-Бодь, сядь і сиди! Напився - будь людиною! - промовив Олег. 

Хлопець встав зі столу, і взяв не відкриту пляшку горілки.  Він поступово підходив до Артема, намагаючись непомітно стати позаду нього. Богдан відкрив пляшку і штовхнув хлопця зі столу на підлогу. Однією рукою він намагався тримати рот Артема відкритим. 

-Пий, бісовий сину, пий! Не поважаєш мене так? Гівнюк! Пий! Пий! - розливаючи горілку по обличчю хлопця, який намагався вислизнути з рук Богдана. 

Артемин живіт не витримував такого навантаження. Горілка трохи промовила горло, яке так не хотіло цього робити. Богдан сидів на хлопцеві,  намагаючись напоїти Артема. Але той не витримав і почав блювати на землю. Богдан зупинився і побачив, як калюжа рідини протікала прямо до його коліна. Лють проникла в голову п’яного хлопця. Богдан   замахнувся пляшкою горілки прямо на голову Артема. Підліток помітив і швидко ухилився від удару, перекрутившись  на інший бік  через власне блювотиння. 

Пляшка розлетілася на друзки. Осколки  полетіли в сторону Артема. У цей час страх охопив хлопця. Він непорушно лежав на підлозі, допоки інші не підбігли до нього. 

-Богдане, твою наліво, ти що накоїв?- волала Алла. 

-Артеме, все нормально?- запитав Давид. 

-Так, все добрррре. 

-Ти весь брудний, Артеме! І підлога. Ще й скло по всій кімнаті!- лаявся Олег. 

-Не випив, блюнув: точно не поважаєш! Подякуй, що я не вбив тебе!- через зуби промовляв Богдан. 

Артем підвівся. Його одяг забруднився. Руки тряслись досі  від страху. Він подивився на свою долоню, де застряв осколок. Артем витяг його. Звичайно ж, на тому місці почала сочитися  кров. Він дивився на скажені п’яні очі Богдана: 

-А чого ми мовчимо? Продовжмо свято! - мовив Богдан, сідаючи знову за стіл. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍