Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

— Оце тут шумно, — прокоментувала Марія, дивлячись навкруги.

— І не кажіть! Збирати так багато студентів в одному місці, м’яко кажучи, не найкраща ідея. Хоч би бійки не затіяли, — сказала Джейн.

Через кілька хвилин натовп різко затих. На сцену вийшла струнка темноволоса жінка з великими очима. Їй майже п’ятдесят, але вигляд мала значно молодший. Через це студенти часто називали її між собою пані Ді. Синій діловий костюм їй личив, хоча темний капелюшок здавався Алісі зайвим. Дивлячись на директорку, вона мимоволі випрямила спину. Завідувачка її кафедри, як-не-як. Не гоже горбитися перед такою жінкою. А якщо вона сюди погляне? У Аліси сорочка не зім’ялася? Треба було заплести волосся в косу, як у директорки. Хоча ні, це просто тривога.

— Вітаю шановні студенти, — виголосила вона сильним, але приємним голосом. — Для тих, хто не знає, мене звуть Ванесса Дараган. Першокурсники, щиро рада приймати вас у нашу велику родину ГріНМАНС…

Що було далі, Аліса цілком прослухала. Їй наче заклало вуха, а вся увага зосередилася на крихітному метелику, який кружляв над сценою всього за кілька метрів від люстри. Такий гарний. Ніхто інший не помітив рухливу комашину в актовій залі, ніби вони її не бачили. Цей метелик літав тільки для неї, а потім заховався за куліси й не повернувся.

Алісу вивели з трансу гучні аплодисменти. Вона прокліпалася.

— А зараз дозвольте представити вам завідувачів кафедр. — Директорка закінчила промову й відійшла трохи вбік. — Джон Хілорі. Факультет мистецтва ведення бою і стратегічного мислення.

На сцену із зали піднявся коротко підстрижений темноволосий чоловік з охайною борідкою, років сорока, вищий за директорку. Гвардійська форма добре підкреслювала його спортивну тілобудову. На ремені з піхов виглядав мисливський ніж. Це не так лякало Алісу, як дивувало. Моторошний образ ніяк не підходив до того доброго погляду, яким він дивився на своїх студентів.

— Це його брат загинув під час перевороту? — пошепки запитала Марія у Джейн.

Вона кивнула, а Аліса від шоку не стала й нічого казати.

Оплески вщухли й залунали знову, коли до директорки підійшов сивий, гладкий чолов’яга з вусами, у класичному світло-коричневому костюмі. На вигляд він здавався трохи розгубленим. Аліса плескала в долоні неохоче.

— Джозеф Бакстер, кафедра вивчення рослинних чарів.

— Ось це мій батько, — прошепотіла Джейн.

Аліса заплескала бадьоріше.

Джозеф вклонився й пішов до Джона, ставши біля нього в лінію. Наступним вийшов дуже старий, згорблений чоловік, з довгою бородою, але лисий. Між його морщинами ледве визирали очі. Це був Том Мітчелл з кафедри застосування магії стихії землі. Дивно, що він досі не вийшов на пенсію…

— Йому дев’яносто вісім, — пошепки сказала Джейн.

…чи не помер.

Рудоволосий чоловік років тридцяти йшов найбільш впевнено, привітно махаючи рукою та усміхаючись. Кілька хвилин тому Аліса бачила, як він ховав у кишеню пляшечку невідомих таблеток.

— Стівен Мортімер, кафедра володарів вогню.

— Я читала, що він був військовим командиром і брав участь у боротьбі зі Звірами на півночі, — промовила Аліса до Джейн. — Це правда?

— Так, але зараз він у відставці.

За ним підлетіла на сцену Віола Недер, молода ласкава жіночка з білявим волоссям і легкою, плавною ходою. Кафедра очевидна. Останньою вийшла чорна грозова хмара, закувавши на кріслах усіх глядачів і зануривши залу в морок. А, ні — це всього лиш:

— Синтія Родман, кафедра ментального контролю.

Прозвучали найтихіші аплодисменти за вечір.

— І на останок, я, завідувачка кафедри майстерності застосування стихії води та директорка. Прошу до слова викладачів.

Далі завідувачі кафедр говорили свої завчені слова для привітання і мотивації студентів. Від того бажання навчатися в Аліси ставало ні більше, ні менше. Найкращі й найщиріші промови виголосили Міс Недер, пан Мортімер та, як не дивно, батько Джейн. Решті, як здалося Алісі, було байдуже або ж виступи — це просто не їхнє. Наприклад, під час томного белькотіння Тома Мітчела, Марія щиро вірила, що він у будь-яку мить сконає. Виступ Родман у свою чергу взагалі звучав, як підготовка до смертної кари. Аліса з Марією вагалися, кому пощастило найменше: заклиначам землі чи розуму.

Після цієї надзвичайно нудної частини на сцену раптом вискочили студенти-наставники: троє хлопців і четверо дівчат. Серед них Аліса впізнала тільки байдужого Люка й зарозумілого Доріана, що відповідальний за опік у Кепліера. Директорка представила наставників і продовжила пояснювати устрій, тоді як увагу Аліси забрав на себе Нейтер Хілорі — наставник гвардійців та, за словами Джейн, племінник завідувача їхнього факультету.

Вродливий з лиця, високий, сильний, він зачаровував юних дівчат, не роблячи абсолютно нічого. Його м’язи відточувалися роками важких тренувань. Коротке каштанове волосся так і просилося, щоб його розкуйовдили ще сильніше. Він стояв на сцені з серйозним поглядом, такий впевнений у собі. На вигляд, найвідповідальніший серед наставників. Аліса почала розуміти, за що його всі так люблять.

Директорка раптом замовкла. Доріан підштовхнув у плече красеня з гвардії, і він вийшов вперед. Коли Нейтер заговорив, захоплення Аліси спіткнулося об камінь і полетіло зі скелі в бездонну прірву.