Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

60
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 78
Перейти на сторінку:

Дядько Юхим постелив нам на дивані в одній з кімнат будинку. Ми роздяглися і залізли під широку ковдру. Тарас нахабновито розлігся на спині скраєчку, залишивши мені маленьку смужку під стіною. Мені і так хватало місця лише для спання на боку, так цей паскудник ще й грабці висунув з під покривала і заклавши їх собі під голову, безцеремонно втрамбував мене в стіну.

Дивлячись очима в стелю наш мудрагель став вголос міркувати: а чи насправді ми парубкували з красунями, чи то був просто сон? А якщо це сон Тараса, то чому там був Богдан? Як може двом людям маритися одне й теж саме? Отже, все сталося насправді. Тоді, куди дівчата різко щезли, залишивши замість себе одного батька…

Отак нудів і не давав заснути, а тільки марно кип’ятив і без того розтрощені мізки. Потім у збудженні, штурхаючи мене своїми ластами, гадав що з нами зробить баба в лісі.

– Затіє баль, але дівчат не буде! - гаркнув на Тараса спересердя.

– Шкода, я би з ними ще раз зустрівся, - брат мрійно застогнав.

– То скажи це бабі, вона покличе мавок, - поглузував я з нього, хоча і сам у глибині душі зовсім не проти відновити парубкування з чарівними гуріями.

Нарешті брат замовк, певно уявляючи себе серед красунь під час вечірки. Я теж мовчав, бо хотілося нарешті відпочити. За сьогоднішній день втомився до знемоги. Страх та переживання виснажили душу. А від настойки крутилась голова. Я заплющив очі і почав тихенько засинати.

– Богдане, чуєш? - покликав брат, бажаючи ще щось сказати.

– Спи давай! - обрізав я спросоння, миттєво віддаючись небуттю.

 

1 ... 14 15 16 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівники, Віт Тасик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Витівники, Віт Тасик"