Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

наче не про них промовка. Мишко повагом розлив у чарки коричневу рідину. Випили під тост «Ну, давайте». Куми навалили собі в тарілки всього і багато, з горою, так, що коли починали зачерпувати пластиковим ложками їжу, вона вивалювалася на стіл. Тому невдовзі довкола їхніх тарілок по контуру було насипано каші, фрагментів салату, хлібних кришок. Їли вони похапцем і з пожадливістю. В обох чомусь тремтіли руки.

Мишко не встиг налити «по другій», як в намет забіг посильний зі штабу.

— Провокатори[21] з криками «Революція!» пішли на штурм урядового кварталу! — повідомив він. — Деякі сотні тоже там! Це провокація. Ми не піддаємось! Командира викликають у штаб…

— Началось! — радісно вирішив Бача. — Погуляєм, пацани!

Мишко поспіхом накинув на себе бушлат і вибіг з намету. Бійці відсунули від себе тарілки і почали екіпіруватись: зручний теплий одяг, будівельні чи мотоциклетні шоломи, палиці — скромно і зі смаком.

Куми переглянулись і вийшли «на перекур». Весь наступний тиждень їх ніхто не чув, не бачив і не міг до них додзвонитись.

Невдовзі повернувся Мишко. Він мав поганенький вигляд, зважаючи на температуру, що й досі трималася на відмітці 38 градусів, але настрій був бойовий:

— Ці підари сообщили, шо на Грушевського діла не наші, — заявив з порога. — Вони рішили прибирать, суботнік устроїть в празнік, блядь, зараз брьовна будуть таскать, як дєдушка Лєнін в Кремлі. А пацанва, шо проривається до Вєрховой Ради — прєдатєлі і провокатори. Я тоже таким хочу буть, шоб хотя би одного мусора як слід одпиздить.

— Тоді і я буду провокатором, — заявив Бача. — У мене давно на цю хуйню руки чешуться.

— А я до вас, — заявив Малюк. — Ручки мои чешутся подержаться за горло тварей.

Він був офіцером ГУР у відставці — влада, особливо в часи Ющенка і Яника, знищувала війська і спецслужби, викидаючи армійських професіоналів на вулицю. Через це і він опинився «за бортом», оскільки не мав «волохатої лапи» у штабі. Він вболівав за те, що відбувається в армії, того і пішов на Майдан. Утім, ця влада не випускала з уваги «колишніх» спеців. Тому зараз по кілька разів на день невідомі телефонували батькам Малюка і погрожували, що покалічать їх, якщо син не піде з Майдану. Одного дня виконали погрозу і таки покалічили сестру Маленького, побивши її на порозі дому. У неї були зламані ребра, струс мозку і ще багато інших важких травм. Батьки терміново вивезли її закордон.

— Ми всі йдемо на Грушевського, — вирішив Морпєх і озирнувся. — Всі, хто остався.

— Раз, два, три… зі мною восєм, — порахував по головах командир своє військо. — Куми, як я понімаю, смились. Водку на шарік жрать — то вони всєгда перві, а з мєнтами побуцаться — то їм слабо. Ну шо, войска, йдемо пока на развєдку… Кажуть, «Правий сєктор» вже успів там погулять, пока ми тут дєгустірували ля борщ і ля сальо…

Хлопці жваво вийшли на вулицю. На самому Майдані діла творились дивні. Народ ходив колами, тягав мішки зі сміттям, на сцені якісь божевільні тітки співали колядок, а з боку Європейської площі долинали шум і галас, гавкотня мегафонів.

Починалось…

Мишко, ведучи за собою залишки взводу, мав вигляд кіношного політрука, який піднімає в атаку на клятих фашистів бійців, котрі тільки й чекали його наказу кинутись в бій на ворога. У Мишка з-під шолома божевільно виблискували очі, він рвучко крокував між наметами і різними перепонами, перекошеним ротом закликаючи усіх приєднатись до їхньої атаки. При цьому його великий відвислий ніс роздувався, як у морського слона під час шлюбних ігрищ.

— Не спіть, солдати! Вперьод! На Верховну зраду! Там наші пацани! Там немає провокаторів! Хватіт слухать цих підарасів, пора на штурм! Панду[22] — геть! Зека на нари! Ре-во-лю-ція!

— Ре-во-лю-ція! — підхопив народ.

Це було красиве видовище, на яке більшість дивилась із підозрою щодо психічної повносправності людей, котрі йшли на Грушевського з битами і дерев’яними щитами проти екіпірованих з ніг до голови «космонавтів». Утім, багатьом і справді надокучив празник життя на Майдані з концертами і об’їданнями, тому ще кілька десятків причинних приєдналося до цієї кавалькади й у бойовому азарті вирушили до Європейської площі.

А тут розпочався сам цимес. Народ з Майдану не зважав на своїх лідерів і сотня за сотнею підтягувався ближче до мусорських кордонів. Ті ж загородилися від протестувальників автобусами, щитами і вевешниками — призовниками, що ставали розмінною монетою у цій революції. Смілива беркутня у сіро-рябій формі ховалася за ними і, схоже, не прагла стояти у перших лавах, щоб отримати по мордам від повстанців. А, можливо, навіть прийняти купель з начинки біотуалетів, як це було, чого там гріха таїти, під час штурму Майдану 11 грудня.

Взвод «А» в азартному пориві опинився майже перед першим мусорським кордоном. Між ними стояла тільки Самооборона Майдану, яка нині була покликана не допустити штурму, хоча було помітно, що сама била копитом і заводилась на бійку з мусорами. Народ співав повстанських пісень, накручував себе. Футбольні фанати почали потихеньку палити файєри. Вигуки «Ре-во-лю-ція!» лунали все частіше. До лінії розмежування стали підтягатись політики… Тим більше, що вся увага телекамер і стримерів перекинулась сюди. Та вони вже не могли нічого вдіяти з народним гнівом. Цей потік ніхто не міг спинити.

Розборки тривали недовго. Тут слово політиків не мало значення. Тут владарював дух бунту і прагнення справедливості.

У мусорів нерви не витримали першими. У натовп полетіли світло-шумові гранати. Спочатку одна… потім друга, це трохи налякало та насторожило повстанців, люди відступили від лінії зіткнення. Тим більше, що частина мітингувальників, побачивши миротворців-політиків, залишила вулицю Грушевського; їх залишилось там менше половини… Це сталося близько четвертої години дня… А потім мусора почали жбурляти гранати з газом в саму гущу натовпу.

До цього моменту Мишко почувався втомленим, в’ялим, знесиленим. Хвороба, що на якийсь час під впливом адреналіну відступила, зараз повернулася. Холодний піт укрив усе тіло, зробив липкою і неприємною на дотик білизну, стало важко не тільки дихати, а й рухатись. Та враз, майже під ногами у нього рвонула граната, їдучий дим вдарив у ніс, забив памороки і боляче опік очі. В голові уява намалювала картини різдвяних салютів, що пронизують небо різнокольоровими колючими квітками. Мишко заточився, закашлявся, якась добра душа поруч обмила йому обличчя молоком з пакета, бійці підхопили його під руки і відтягли подалі, на тротуар до книжкового магазину… А Камандір, повертаючись до тями, раптово став відчувати, як відступає хвороба… Різко так, ніби