Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

звіру було не до нього, він хвилювався за потомство.

Повернувши голову, Айзек зрозумів, що какти в кінці вулиці теж почули шум. Звідти їм не було видко вікна і тварюки, що крізь нього пробиралася. Зате добре бачили скрадливу опецькувату постать Айзека.

— Чорт! — гаркнув він і кинувся навтьоки.

Навздогін летіли крики. Один голос, найгучніший, коротко вигавкував накази. Декілька бійців відділилися від товаришів коло будинку й побігли прямо на Айзека.

Бігли какти не надто швидко, та й Айзек не був вправним бігуном. Грізна зброя в руках ніяк не перешкоджала їхньому рухові. Айзек щосили газонув.

— Та я ж на вашому боці! — даремно кричав він, поки біг.

Чоловіка не почули, а якби й почули, навряд чи розгублені, налякані й агресивні какти погодилися б його вислухати, перш ніж убити.

Бійці вигукували щось до інших патрулів. Із сусідніх вулиць долинали крики у відповідь.

Із провулка шваркнула стріла й, ковзнувши повз Айзека, глухо ввійшла в чиюсь плоть позаду. Один із переслідувачів застогнав, лайнувся. Айзек розгледів у темряві провулка знайомі силуети. З тіней вийшла Пенджфінчесс, ще раз натягуючи тятиву, й крикнула йому поспішати. За нею з мушкетоном стояв Танселл, непевно цілячись прямо над її головою. Неспокійно обзирав силуети позаду Айзека. Теж щось викрикнув.

Трохи далі ховалися скоцюрблені Дерхан і Лемюель з Яґареком. Яґарек тримав напоготові згорнутий кільцями батіг. Айзек добіг до товаришів.

— Де Сед? — крикнув Танселл.

— Мертвий, — відповів Айзек.

Танселл застогнав від страшної муки. Пенджфінчесс не підвела очей, тільки рука судомно сіпнулася, ледь не виронивши стрілу. Вона почекала і знову прицілилася. Танселл пальнув над її головою й поточився од віддачі. Велика хмара картечі пролетіла над головами кактів.

— Ні! — закричав Танселл. — Джаббере, ні!

Він дивився на Айзека з мовчазним благанням сказати, що це неправда.

— Мені шкода, друже, але треба звідси валити, — нетерпляче промовив Айзек.

— Він має рацію, Тане, — змучено, але твердо згодилася Пенджфінчесс.

Вона пустила ще одну стрілу з підпружиненим лезом, стесавши дебелий шмат кактусової плоті. Відтак наготувала лук до третього пострілу.

— Тікаймо, Тане. Без роздумів, біжімо.

Почувся пронизливий стрегіт, і в цегляну стіну над головою Танселла влетів шакрі кактів. Увігнався глибоко, накривши землю кришивом штукатурки.

Загін кактів неухильно наближався. Вже можна було розгледіти перекошені від люті обличчя.

Пенджфінчесс почала задкувати й смикнула за собою Танселла.

— Ходімо! — крикнула вона.

Танселл, стогнучи й бурмочучи, послухався. Він упустив зброю; пальці крючились у відчаї, мов пазурі.

Пенджфінчесс бігла й тягла за собою Танселла. Інші — слідом за нею по складному лабіринту завулків, через який вони сюди потрапили.

Повітря позаду гуло від снарядів. Шакрі й метальні сокири-ножі різко свистіли повз утікачів.

Пенджфінчесс бігла й плигала неймовірно спритно. Час від часу водяниця зупинялася, щоб вистрілити, майже не цілячись, і продовжувала бігти.

— Конструкти? — крикнула вона Айзекові.

— Розйобані, — прохрипів він. — Ти знаєш, як вернутися до каналізації?

Вона кивнула й різко завернула за ріг. Інші — за нею. Коли Пенджфінчесс пірнула в непоказний завулок біля каналу, де вони ховалися, Танселл раптом пішов назад. Обличчя побагряніло. У кутику ока лопнула крихітна судина.

Він плакав кров’ю. Не змигнув. Не втер червоні сльози.

Пенджфінчесс вибігла на вулицю й закричала, щоб він не клеїв дурня. Його кінцівки шалено тремтіли. Він звів покручені руки, й Айзек побачив жахливо надуті вени, немов карта на шкірі.

Танселл крокував назад, до повороту, звідки мали з’явитися какти.

Пенджфінчесс крикнула до нього востаннє, а потім могутнім стрибком перемахнула через напіврозвалену стіну й веліла решті пробиратися услід.

Айзек хутко позадкував до потрісканої цегли, не відводячи очей від усе меншої постаті Танселла.

Дерхан видерлася на стіну і, повагавшись мить, плигнула у дворик, де водяниця вовтузилася з лядою люка. Менш ніж за дві секунди Яґарек переліз через стіну й опинився на тому боці. Айзек вчепився руками в цеглу й ще раз озирнувся. Провулком швидко біг Лемюель, не звертаючи уваги на ошалілу постать Танселла позаду.

Танселл стояв скраю провулка. Тіло чоловіка здригалося від натуги й тавматургічного струму, волосся стало сторчма. Айзек помітив, як від нього відскакують чорні, мов смола, іскри й електричні дуги енергії. Могутній заряд шпарко пробивався з-під його шкіри, чорний як ніч. Він виблискував у негативі антисвітлом.

Какти повернули за ріг і наштовхнулися на Танселла. Авангард групи отетеріло спостерігав за дивною, мерехтливою постаттю з погнутими, як у мстивого скелета, руками, від якої тріщало заряджене тавматургонами повітря. Не встигли вони оговтатись, як Танселл загарчав і вибухнув розпеченими громовицями чорної енергії.

Вони прокотилися в повітрі, немов кульові блискавки, й врізалися в декількох кактів. Чародійські удари розплескувалися об жертв, розсіюючись під шкірою, потріскуючи у венах. Декілька кактів відлетіло назад, гуркнувши на мощену доріжку. Один вже не рухався, інші корчилися й вили від болю.

Танселл підняв руки вище, йому назустріч вийшов воїн, занісши над плечем бойову сокиру, й метнув її по величезній дузі.

Масивна зброя вдарила Танселла в ліве плече. Від доторку до шкіри вмить утворився нульовий заряд, що із шипінням пробіг усім тілом чоловіка. Нападника смиконуло жахливим спазмом й відкинуло назад силою струму, з розтрощеної руки бризнула живиця. Однак імпульс його потужного кидка нагнав Танселла, стесавши, зрізавши шари жиру, крові й кості, розпанахавши його від плеча до грудини. Зброя застрягла над животом, коливаючись з боку на бік.

Танселл заскавчав, немов пес. Із рани вирвався темний нульовий заряд і полилися густі струмені крові. Він упав на коліна, звалився на землю. Набігли какти, добиваючи уже напівмертвого чоловіка.

Айзек не стримав зболеного крику й виліз на стіну, замахав руками Лемюелю. З іншого боку Дерхан з Пенджфінчесс уже вдалося відкрити прохід до підземного міста.

Какти не здавалися. Ті, що не дубасили труп Танселла, бігли навздогін за Айзеком і Лемюелем, загрозливо вимахуючи зброєю. Коли Лемюель добіг до стіни, свиснув шакрілук. Почувся м’ясистий удар, Лемюель скрикнув і впав.

Глибоко в спину, трохи вище сідниць, увігнався зубцюватий чакрі. Його срібні краї стриміли з рани. Рясно шумувала кров.

Лемюель глянув угору, Айзекові в обличчя, й жалібно скрикнув. Ноги нестримно дрижали. Він молотив руками, збиваючи цегляний пил.

— Боже, Айзеку, поможи ж мені, благаю! — заволав він. — Мої ноги... О Джаббере, о боги, боги...

Він закашлявся й виплюнув великий згусток крові, що страхітливо й повільно стікав підборіддям.

Айзека пронизав жах. Він дививсь униз на Лемюеля, в повні страху