Читати книгу - "Крістіна"

бізнесом зайнятися надумав?

— Можна й так сказати. — Я подумав про Крістіну. — Але недовго.

— Не хочеш вдаватися в подробиці?

— Ну, поки що ні. Не знаєте, у кого можна таку штуку напрокат узяти?

— Я тобі, Деннісе, скажу. Є лише один хлопець, який може з тобою в такій справі попрацювати. Джонні Помбертон. На Рідж-роуд живе. У нього більше рухомого складу, ніж у Картера — пігулок для печінки.

— Добре, — сказав я. — Дякую, Бреде.

— Як там Арні?

— Та, мабуть, нормально. Хоча ми вже не так часто з ним бачимся, як раніше.

— Цікавий він хлопець, Деннісе. Я, коли його вперше побачив, навіть і в найсміливіших мріях помислити не міг, що він протримається ціле літо. Але він пекельно затятий.

— Ага, — сказав я. — Не те слово.

— Передавай йому привіт, як побачиш.

— Обов’язково. Не напружуйтеся, Бреде.

— І ти, Денні, будь молодцем. Забігай якось, роздушимо пару бляшанок.

— Прийду. Добраніч.

— Добраніч.

Я поклав слухавку й на хвилину-дві роздумував над телефоном, бо робити наступний дзвінок не дуже хотілося. Але це було необхідно; центральний елемент усієї історії, дурна справа. Я взяв трубку і з пам’яті набрав номер Каннінґемів. Якби відповів Арні, я би просто від’єднався, не розмовляючи. Але фортуна була на моєму боці. Трубку зняв Майкл.

— Алло? — Його голос звучав стомлено й трохи змазано.

— Майкле, це Денніс.

— О, привіт! — наче щиро зрадів він.

— Арні вдома?

— Нагорі. Він звідкілясь приїхав і одразу пішов до себе в кімнату. Вигляд у нього був грозовий, але нам тепер не звикати. Покликати його?

— Ні, — сказав я. — Не треба. Насправді я хотів поговорити з вами. Мені потрібна послуга.

— Так, звісно. Кажи, що хочеш. — До мене нарешті дійшло, чому голос у нього звучав невиразно. Майкл був під мухою. — Ти нам дуже допоміг, напоумив його щодо коледжу.

— Майкле, я думаю, він навряд чи до мене прислухався.

— Ну, щось на нього напевно подіяло. Лише цього місяця він подав заяви в три навчальні заклади. Реджина вважає тебе, Деннісе, здатним ходити по воді. І, між нами, хлопчиками, їй дуже соромно, що вона так з тобою обійшлася, коли Арні вперше розповів нам про свою машину. Але ти ж знаєш Реджину. Вона ніколи не вміла казати «вибач».

Про це я знав. Але цікаво, що б вона подумала, якби дізналася, що Арні той універ цікавив не більше, ніж свиню — пайові інвестиційні фонди? Що він, зациклений на Лі, просто йшов її слідами, як гончий пес? Там було збочення на збоченні: Лебей, Лі, Крістіна — якась бридка ménage à trois[167].

— Майкле, послухайте, — сказав я. — Ви не могли б мені подзвонити, якщо Арні раптом чомусь надумає поїхати з міста? Особливо в наступні день-два чи на вихідні. Удень чи вночі. Мені потрібно знати, якщо Арні залишить Лібертівілль. І знати це мені потрібно перед тим, як він поїде. Це дуже важливо.

— Чому?

— Я б не хотів зараз про це говорити. Це складне питання, і воно… ну, ви подумаєте, що я здурів.

На тому боці дроту повисла довжелезна мовчанка, а коли батько Арні знову заговорив, його голос стишився ледь не шепоту.

— Це знову через ту його кляту машину, так?

Що він запідозрив? Скільки знав? Якщо він був як більшість моїх знайомих, то, мабуть, підозрював більше п’яним, ніж тверезим. Скільки? Навіть я цього напевно не знав. Але здогадувався, що підозрює він більше, ніж будь-хто — крім хіба що Вілла Дарнелла.

— Так, — сказав я, — через машину.

— Так я і знав, — безбарвним тоном промовив він. — Я знав. Деннісе, що відбувається? Як він це робить? Ти знаєш?

— Майкле, більше я нічого сказати не можу. Повідомите мені, якщо він запланує поїздку на завтра чи на наступний день?

— Так, — сказав він. — Так, добре.

— Дякую.

— Деннісе, — мовив Майкл. — Як ти думаєш, мій син коли-небудь повернеться?

Він заслуговував на правду. Той нещасний розтоптаний чоловік заслуговував почути правду.

— Я не знаю, — сказав я й до болю закусив губу. — Але думаю… що все вже занадто далеко зайшло.

— Деннісе, — мало не ридма заволав Майкл, — що з ним? Наркотики? Це якісь наркотики?

— Я розкажу вам, щойно зможу. Це все, що я можу вам пообіцяти. Вибачте. Розповім, коли зможу.

Розмовляти з Джонні Помбертоном було куди легше.

Той виявився жвавим говірким чоловіком, і всі побоювання, що він не стане домовлятися з підлітком, розвіялися зовсім скоро. Я так зрозумів, що Джонні Помбертон і з самим Сатаною, який щойно повстав із пекла, ширячи навколо себе свіжий сморід сірки, став би домовлятися, якби той зробив йому стару добру легальну пропозицію.

— Звісно, — знай повторював він. — Звісно, звісно. — Не встигли ви ще навіть сказати, що ви йому пропонуєте, а Джонні вже з вами погоджувався. Це трохи вибивало з колії. Я придумав легенду, але він, здається, навіть її не слухав. Просто назвав мені ціну — досить розумну, як виявилося.

— Наче нічого так, — сказав я.

— Звісно, — погодився він. — То коли ти прийдеш?

— Ну, як вам пів на десяту завтра вр…

— Звісно, — сказав він. — Тоді до зустрічі.

— Містере Помбертон, ще одне запитання.

— Звісно. І зви мене Джонні.

— Добре, Джонні. А як щодо автоматичної коробки?

Джонні Помбертон від душі розреготався — настільки від душі, що мені довелося відставити трубку від вуха й спохмурніти. Цей сміх говорив сам за себе.

— На одній з таких крихіток? Та ти смієшся. А що? З механікою ради не дасиш?

— Дам, я на ній вчився.

— Звісно! То нема питань, га?

— Мабуть, ні, — сказав я, думаючи про свою ліву ногу, яка тиснутиме на педаль зчеплення — чи намагатиметься. Вона пекельно розболілася від кількох вимушених вечірніх вправ, і я дуже сподівався, що Арні почекає кілька днів, перш ніж рвонути з міста. Але щось підказувало, що не з моїм щастям. Це має статися завтра, щонайпізніше — у вихідні, і моїй лівій нозі доведеться просто все стоїчно витримати. — Ну, добраніч, містере Помбертон. До зустрічі завтра.

— Звісно. Дякую за дзвінок, малий. Я вже придумав, яку тобі виділити. Вона тобі сподобається, от побачиш. І якщо не почнеш звати мене Джонні, ціна виросте вдвічі.

— Звісно, — і поклав трубку, у якій лунав його регіт.

Вона тобі сподобається. От побачиш.

Знову «вона». Я вже хворобливо відзначав усі випадки такого називання… і мене вже від нього нудило.

А потім я зробив останній підготовчий дзвінок. У довіднику було чотири прізвища Сайкс. Потрібний номер виявився другим у списку; трубку підняв сам Джиммі. Я назвався другом Арні Каннінґема, і