Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

Глава 56.

Переборовши десятки спокус, я не став нишпорити в порожній кімнаті Тайлора. Хтозна, може в нього магічні пастки натикані, а я попадуся в них і постану потім повним дурнем. Почекавши трохи, я вийшов у коридор. Мені не хотілося гаяти час, та сидіти біля вікна, очікуючи, поки всі хлопці прийдуть на тренування, а просто пішов до спальні обхідним шляхом, через другу половину замку, де в основному мешкала прислуга. Дорогою я зайшов у туалет і неспішно продовжив свій шлях. Рухаючись коридором, який виводив мене в обжите юними магами крило, я обережно виглянув у віконце, для більшої надійності.

Я розрахував правильно - на розчищеному від холодного снігу тренувальному майданчику зібралися всі хлопці та робили розминку. Тайлор, поважно ходив серед них. Аїн зосереджено робив нахили, видихаючи клуби пари. Раптом він збився з ритму, повільно випростався і подивився в мій бік. Я посміхнувся йому й одразу сховався за стіною, щоб інші не встигли простежити за поглядом хлопчика й помітити мене.

- Привіт! - накинулося на мене уявне привітання Аїна, наче щеня, яке скучило.

- Привіт, - відповів я, трохи поморщившись від нового нападу болю в голові, яка все ще продовжувала гудіти. - Я теж дуже радий тебе бачити. Тільки я ж просив, більше не атакувати мене так різко своїми думками. Я навіть відкритися не встиг.

- Вибач, - одразу відповів Аїн, мабуть, щось відчувши. - Як справи? Ти давно повернувся?

- Загалом, усе добре. Повернувся сьогодні рано вранці...

- Я так і знав! - радісні думки хлопчика затанцювали в мене в голові, знову змусивши поморщитися від неприємних відчуттів. - Здається, я тебе відчуваю. Або просто здогадався.

- Це добре, - я посміхнувся. - Після тренування поговоримо ще. Я піду далі відпочивати, а ти продовжуй займатися, поки не викликав підозр.

- Ах, так-так... До зустрічі.

- До зустрічі.

Незвично тиха й порожня спальня навіювала тугу. З-під ліжка Майкі виповзло цуценя, голосно позіхнуло, і помахуючи хвостом підійшло до мене. Він перестав мене боятися, але продовжував ставитися з обережністю. Решту хлопців він зустрічав більш активно - бігав по кімнаті, радісно скиглив, стрибав на них і намагався облизати з ніг до голови. Мене завжди зустрічав спокійно, підходив, обнюхував і давав спокій. Я погладив пса, почухав за вухом і під його супроводом дійшов до ліжка. Сон приходити не поспішав, хоча в голові оселився туман втоми. Пробігши поглядом по порожніх, акуратно заправлених ліжках, я згадав своє перше пробудження тут. Дивно, але зараз кімната виглядала більш обжитою. Кожна маленька приліжкова територія несла в собі сліди свого господаря.

На тумбочці Сема з'явилася невелика книжкова башта. Торен теж любив почитати, тільки не складував книги у себе, а вчасно відносив до бібліотеки, проте один або два томики чогось цікавого у нього завжди були під рукою. Тумбочку Чейза прикрашали різьблені дерев'яні фігурки хитромудрих тварин, у своїх фантазіях він схрещував рибу з конем, птаха з котом тощо, і давав своїм творінням дивні імена, на кшталт "рибний скакун" або "летючий птахолов". У вільний від занять час, він іноді йшов до конюхів, просив у них ніж, знаходив відповідну деревинку серед дров'яного штабеля і десь там, сховавшись від сторонніх очей, створював своїх дивних тварин. У тумбочці Елана ховалася невелика кількість засушених жуків. Він знаходив їх уже мертвих на прогулянках, але Майк усе одно щоразу дуже засмучувався, коли рудоволосий хлопець приносив нову комаху. Деякий час новинка красувалася на тумбочці, гадаю, на зло тому ж ельфу, який неодмінно сумно зітхав, проходячи повз, потім перекочовувала в плетену коробку. Рін збирав морські камінчики, прогулюючись біля води. У Аїна можна було знайти безліч браслетів. Ще до того, як я йому приніс подарунок від сестри, він любив носити подібні штучки. Кілька штук у нього вже було з собою, коли він прибув сюди, потім він почав їх плести сам, з видобутих шматочків тканини та шкіряних шнурків, коли познайомився з місцевими кравцями, що шили, в'язали, а також лагодили одяг нам та іншим мешканцям замку. Прикметною рисою моєї тумбочки була книжка про рідкісних тварин, у якій я одного разу побачив дракона і відтоді так і не відніс до бібліотеки, періодично переглядаючи її та перечитуючи. Проте найдивовижніше спальне місце було в Майка. Під час уроків з магії, він встигав підхоплювати з землі різноманітні листочки та заряджати їх магією, щоб вони не в'янули. Деякий час він їх просто збирав, складаючи в тумбочці, потім десь роздобув деревний клей і став обклеювати своїми знахідками тумбочку. Коли на ній уже не залишилося місця, переповз на ліжко і відчуваю, скоро листям почне вкриватися стіна і підлога.

Ще раз пробігшись поглядом по кімнаті та водночас трохи поворушивши своїми спогадами, я дійшов висновку, що ось така відкритість у своїх захопленнях і домашня обстава поступово почала з'являтися з того моменту, як у нас з'явився собака. Щоправда, ще до Рея, Аїн, особливо нікого не соромлячись, розкладав свої улюблені браслети на тумбочці, попутно ними милуючись і обираючи, який надіти. І Рін викладав найкрасивіші камені зі своєї колекції. Але інші поки ховали свої скарби. Тепер же наша кімната стала не менш цікавою, ніж у Тайлора, з його безліччю магічних штучок.

- Спасибі тобі, - шепнув я собаці, що лежав на підлозі біля мого ліжка. Почухав його за вухом.

Рей подивився на мене темними очима і завиляв хвостом. Я продовжив погладжувати собаку, та так і заснув. Розбудила мене метушня цуценяти біля дверей, він принюхувався, тихо скиглив, виляв хвостом і не відривав очей від дверної ручки. Я теж прислухався і зрозумів, що це хлопці підіймаються сходами, закінчивши тренування. Я поспішив піднявся з ліжка, на щастя голова вже не боліла. Швидко застелив ліжко і сів із книжкою.

Першими в кімнату влетіли Майк і Аїн. Ельф взяв на себе радісне цуценя, а Малий підбіг до мене. Без жодних церемоній міцно обійняв мене. Я тільки встиг прибрати книгу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍